А у вас здача буде?

38


Моя мама в радянські часи , 57-60 -ті роки працювала на Трехгорке. Це був величезний комбінат по випуску тканини. Від найлегшого батіста до суворої брезентухи.
Одного разу їй і її напарниці профком виділив путівку в Крим.В Ялту . В санаторій-профілакторій. Як переможницям у соцзмаганні. Вони й поїхали. Дві соплюхі, 20-річні.
Приїхали. Зрозуміло, пішли гуляти по набережній. Зрозуміло, познайомилися з юнаками.
Хлопчики призначили дівчатам побачення. Моя Мама злякалася і не пішла, залишилася в санаторії. А подружка пішла. Мама розповідала,як подружку на побачення збирала. Світло-блакитне плаття в білий горошок, білий відкладний комірець, білі шкарпетки і білі босоніжки. Ну красуня!
Зустріч була призначена на 9 вечора. Дівчина прийшла, хлопець затримується. Дівчина ходить по набережній туди-сюди, туди-сюди…Поглядає на годинник…
На неї звернули увагу місцеві джигіти. Чому вона ходить туди-сюди?!
Може, зняти мужика хоче?
Один до дівчини підійшов і запитує — «Скільки?»
А вона, постійно дивлячись на годинник, нервово так відповідає — «9.50»
Джигіт вкрадливо запитує— » А у вас здача буде?»
Дівчина нічого відповісти не встигла, прибіг кавалер, обняв, закружляв…
Кавалер, виявляється у військовому госпіталі лежав, поки домовився,те та се. Вони потім одружилися.
І дуже довго дружили сім’ями мої батьки і та дівчина з чоловіком. Більше 30 років. Служили разом. Часто згадували про «9.50»…
Моїх вже немає. І їх вже немає.
Але я пам’ятаю.
pdtplf