Білоруські новини : Білорусь опинилася між російським молотом і західної ковадлом

306


Глава МЗС Білорусії на конференції з нагоди десятиліття ініціативи Євросоюзу «Східне партнерство» ухильно відгукнувся про стосунки влади з громадянським суспільством, видачу російських паспортів на Донбасі. Але несподівано Макей висловився про конфронтації між Сходом і Заходом, Росією та ЄС. Автор, який дотримувався антиросійської позиції, розмірковує про взаємини між Мінськом, Москвою і Брюсселем.Це де-факто визнав у Брюсселі глава білоруської дипломатії Володимир Макей…
Олександр Класковсикй
Полети у Брюссель Олександр Лукашенко, йому довелося б відповідати на ті незручні питання, на які відповідав міністр закордонних справ Володимир Макей. Він професійно ухильно відгукнувся про колишнього російському після Михайла Бабиче, відносинах влади з громадянським суспільством, видачу російських паспортів на Донбасі та ін. Але ось з трибуни конференції високого рівня з нагоди десятиліття ініціативи Євросоюзу «Східне партнерство» Макей несподівано відверто висловився з приводу конфронтації між Сходом і Заходом, Росією та ЄС: «Для нас це проблема, так як ми знаходимося між двома великими таборами, ми страждаємо від цієї конфронтації».
Не наша війна
Фішка в тому, що Макей не згадує ні про яке союзництво з Росією. Замість «помремо за Москву» говорить як є: ми страждаємо від цієї конфронтації. Ця фраза, мабуть, дасть працюють по Білорусії російських ресурсів великодержавного спрямування привід зайвий раз прополоскати білоруського міністра як зрадника слов’янського братства. Такого роду пропагандистська бомбардування позицій Мінська не стихає після Криму: чому, мовляв, ці хитрованы-білоруси не визнали «возз’єднання» півострова, зайняли слизьку позицію по Україні (жах, постачають солярку для бандерівських танків!) і навіть — чому білоруських військових пілотів немає в Сирії, де ж братерство по зброї?
Велика тріщина між союзниками з’явилася навіть раніше — після російсько-грузинської війни 2008 року, коли білоруська влада теж зайняли слизьку з точки зору Москви позицію. Крим ж і Донбас в 2014-му стали моментом істини. І тут — бемц, увага! — риторичне запитання: хіба Кремль консультувався з Білоруссю, чи варто йти танковими колонами на Тбілісі, відрізати від Грузії території, висаджувати зелених чоловічків в Криму, влазити в сирійську катавасію, кидаючи виклик Америці, роздувати війну санкцій з Заходом? Відповідь: ні і ще раз ні.
Так де ж тут рівноправність суб’єктів горезвісного Союзної держави і узгоджена зовнішня політика, про що свідчать інтеграційні документи? «Російські еліти схильні приймати одноосібні рішення без консультацій або навіть повідомлення союзників, а потім чекають, що союзники повинні повністю підтримувати ці рішення», — зазначає керівник експертної ініціативи «Мінський діалог» Євген Прейгерман. На його думку, «якщо Москва приймає рішення в односторонньому порядку, то її союзники можуть їх підтримувати, але лише не на шкоду своїм власним інтересам».
Іншими словами, Білорусія не підписувалась на участь у імперської експансії Росії. Тому всі стогони про зраду фальшиві. Білоруси з повним правом можуть сказати: це не наша війна. Навіть чисто юридично військове співробітництво Білорусі з Росією передбачає прихід на допомогу союзнику, коли той зазнав агресії. Так на Росію хтось напав, чи все ж вона оттяпала шматки чужій території?
Гра на імітацію
Коротше кажучи, Макей в Брюсселі просто назвав кішку кішкою. Білорусія в результаті вставання Росії з колін дійсно потрапила як кур в ощип. Інша справа, що до нинішньої колосальної залежності Мінська від Кремля призвели багаторічні гри білоруського керівництва в «братську інтеграцію». При тому що опоненти режиму з самого початку попереджали: ніякої рівноправній інтеграції з імперією не може бути за визначенням.
У Брюсселі Макей заявив, що «треба більше інвестувати в Білорусію, допомагати розвитку економіки і тим самим сприяти збереженню суверенітету і незалежності Білорусії». Прекрасна думка. Особливо відзначимо досить прозорий підтекст, що інакше Москва нас дотисне. Але, може бути, і білоруському керівництву варто було б зайнятися розвитком вітчизняної економіки по-справжньому, зробивши акцент не на прочуханки з-за брудних корів, а на ринкові реформи? Міністр запевняє, що білоруська влада не розглядають громадянське суспільство в якості опонента. Додаючи, правда, що «ми не будемо слухати ті сили, які закликають до якихось руйнівних дій».
Але давайте розберемося, хто руйнівники: ті, хто ставив хрести в Куропатах — або ті, хто дав команду їх викорчувати? А брестчане, які протестують проти акумуляторного заводу, що несе, на їхню думку, загрозу здоров’ю, — це теж деструктивні елементи? Вам потрібен тільки БРСМ на підтанцьовці?
На ділі влада пресують практично будь-яку непідконтрольну ініціативу, так само як і занадто самостійні з точки зору верхів недержавні ЗМІ (згадаймо «справа БелТА»).
Навіть зараз, коли Москва поставила руба питання про «просунутої інтеграції», а де-факто — об’єднання, білоруська влада не ризикують давати більше волі національно свідомого сегменту суспільства, тому що бачать у ньому загрозу устоям. Залишки вуличної активності дотискають непідйомними тарифами на масові заходи, продовжують тримати в маргінальній ніші білоруську мову.
Або ось ще. Макей заявив, що влада продовжить роботу з товариством з проблеми смертної кари. Насправді ніякої такої роботи із суспільством, вони не ведуть. Мінськ тихо саботує цей чутливий для Європи питання. Як займається імітацією, словесною еквілібристикою і в інших сферах, в яких не поспішає рухатися в бік європейських цінностей.
Думали, Росія вічно буде щедрою душею
Звичайно, і до Євросоюзу є питання. «Ми вважаємо, що це погано, що ми не можемо підписати угоду про пріоритети партнерства з-за позиції однієї країни, причому за абсолютно штучно надуманої позиції», — сказав Макей в Брюсселі. Але й у цієї медалі є зворотний бік. Так, тепер можна скільки завгодно ображатися на Литву, яка — це секрет полішинеля — по суті, мстить, блокуючи підписання документа, важливого для розвитку співпраці між Мінськом і ЄС. Але гляньмо в корінь: може бути, не варто дражнити литовців будівництвом АЕС в 50 км від Вільнюса?
Коли приймалося це рішення, у другій половині 2000-х, Мінськ бравірував своєю конфронтацією з Заходом. Можливо, висунення АЕС під ніс цим чортовим натовцям здавалося таким сильним відповіддю Чемберлену. Тоді білоруському керівництву було затишно під російським ядерною парасолькою, а субсидії Москви здавалися вічними. Хто знав, що все так зміниться: східна сусідка з щедрої душі перетвориться на загрозу незалежності, а у проклятих буржуїнів доведеться просити допомоги.
Матеріали ИноСМИ містять оцінки виключно зарубіжних ЗМІ і не відображають позицію редакції ИноСМИ.