Дивне питання, можна сказати – он їх скільки сновигало по річках і морях, на них і про них знімалися фільми, їх зображення навіть на поштових марках красувалися. Однак не все так просто.
Підійдемо до питання грунтовно, копнемо до найглибших корінців. Першим пароплавом, спочатку призначався для перевезення пасажирів морем, була дерев’яна колісна “Одеса”, побудована в Миколаєві в 1828 році, мала 4 каюти першого класу а також місця для 28 пасажирів другого класу і тридцять місць для палубних. До речі, в 1975 році я йшов з Одеси до Севастополя палубним пасажиром. Справа була влітку, так що цілком стерпно, перехід зайняв одну ніч із заходом в Євпаторію.
Потім на Балтиці в 1829 році побудували “Неву” на 40-50 пасажирів, вона перейшла Атлантикою на Чорне море. І вже в 1831 році зробила перший міжнародний рейс в Константинополь. І справа закрутилося, виникли судноплавні компанії, а в додаток до вітчизняним суднам у 1843 році були закуплені британські, як пишеться, більш надійні. Ось звідки ще тягнеться історія насичення нашого пасажирського флоту судами іноземної споруди.
Будувалися до революції у великій кількості річкові пасажирські судна, але ми зробимо наголос на море. Коли білі покидали Росію, то крім військових, викрали масу цивільних суден. Вже в 1927 році на Балтійському заводі почалося будівництво серії суден типу “Аджарія”. Вони могли брати до 950 пасажирів, планувалося використовувати на Чорному морі. Готуючи статтю, я натрапив на такий факт – в основній масі джерел говориться, що всі п’ять судів були построенеы в Ленінграді, а ось на сайті “Black Sea news” згадується, що два з них, «Грузія» і «Крим», будувалися на верфі фірми Круппа в Кілі.
Німці ж і втопили 4 з цих судів під час війни. особливо була жахлива доля “Вірменії”, зображеної на верхньому знімку. На ній знаходилося не менше 4500 поранених і евакуйованих. Врятуватися вдалося лише вісьмом.
Після війни відбулося поповнення радянського пасажирського флоту за рахунок німецьких кораблів, отриманих по репараціях. Вони отримали прописку на Чорному морі і на Далекому Сході. Цікава історія з найменуваннями найбільшого з них, 205-метрового лайнера “Радянський Союз”. У Німеччині при будівництві він отримав назву “Альберт Баллін” по імені президента судноплавної компанії «Гамбург-Америка лайн». Суду саме цієї компанії постачали вугіллям ескадру адмірала Рожественского. Ця компанія з дочірніми в деякі роки перевозила до 3 млн. осіб. Але в 1918 році після поразки Німеччини усі судна, крім одного, були відібрані по репараціях. Альберт Баллін не переніс цього і покінчив життя самогубством.
Але він був єврей, а тому з 1935 року лайнер став називатися “Ганза”. В 1945 р. воно затонуло, але було піднято, п’ять років восстанвливалось в Німеччині і СРСР відійшло під назвою “Радянський Союз”. Однак, коли прийшла його пора вирушати на металобрухт, під такою назвою порізати його не могли і тому перейменували в останній раз, в “Тобольська”.
Перерахуємо хоча б частина з них, імена доволі відомі. Дизель-електрохід “Росія” (Патрія)
Теплохід “Петро Великий”(Догу). Теплохід “Адмірал Нахімов” (Берлін) – його трагічна загибель відома кожному. Пароплав “Ілля Рєпін” (Ругард).
Пароплав “Чукотка” (Вагони).
Пароплав “Ілліч” (Карибия). Теплохід “Русь”(Кордильєра).
Пароплав “Перемога” (Іберія). Під час війни була плавбази Крігсмаріне. Це на ній знімався фільм “Діамантова рука” і співав про острів невезіння Андрій Миронов.
А тут в кадр потрапили “Адмірал Нахімов” і “Росія”
Перераховувати всі судна, отримані по репараціях – займе занадто багато місця. Але ці кораблі поступово застарівали і їм потрібна була заміна. Починаючи з 1959 року було побудовано 9 пасажирських суден проекту 592, головний “Киргизстан” і всі інші теж називалися іменами різних радянських республік. Спочатку вони будувалися з можливістю використання як швидкохідні військові транспорти. Вони були не дуже великими, довжина по ватерлінії 94 метри.
А от створити що-небудь більш престижне не судилося. У 1960 році була здійснена спроба проектування пасажирського лайнера місткістю 1100 пасажирів за проектом головного конструктор Д. Р. Соколова. Планувалося до 1967 року здати флоту два лайнери. Проектне водотоннажність – 28 500 тонн, довжина – 205 м, швидкість ходу – 28 вузлів. Однак вітчизняна суднобудівна галузь в цей період була непідготовлена до створення престижних суперлайнерів з високим рівнем обробки і комфорту. Висока вартість самих судів, їх явна нерентабельність на внутрішніх лініях і недоступність для “трудящих” по вартості квитків змусили відмовитися від спорудження цих лайнерів .
Стало здійснюватися міжнародний поділ праці. Наші клепали військові кораблі, в тому числі і для братніх держав, а з Польщі, Болгарії, НДР надходили пасажирські.
І навіть маршал Тіто звернувся до Брежнєва з проханням розмістити заказ на 8 пасажирських суден льодового класу, щоб врятувати загибающуюся суднобудівну галузь Югославії. Ну як же не допомогти? Були побудовані прекрасні суду, плучившие імена наших знаменитих актрис. На знімку “Любов Орлова”
А ще пасажирські судна для СРСР будувалися у Фінляндії, ФРН і Франції. Ось постренный французами за спеціальним замовленням “Айвазовський” у Босфорі.
Купувалися і готові суду, виставлені на продаж. Круїзний лайнер”Одеса”, побудований в Британії, купили у данців. “Федір Шаляпін” і “Леонід Собінов” теж британської споруди, були куплені вже після майже 20 років експлуатації, але після ремонту у Британії ж, експлуатувалися як круїзні.
Треба сказати,що більшість, як би це висловитися? наших пристойних судів використовувалися за кордоном і возили іноземних пасажирів і туристів. Пам’ятайте, вище я навів цитату, де йдеться про платоспроможності радянських громадян? А експлуатації таких суден – справа дуже дорога і вони повинні приносити відповідний дохід. Звичайно, періодично деякі з них робили круїзи по Чорному морю і в більш далекі краї з нашими співвітчизниками, але це було далеко не головний напрям їх діяльності.
Але прийшли нові часи. Частина цих красенів вкрали і відправили на металобрухт за ціною металобрухту, причому в плавильні печі деякі з них не потрапили, а таємничим чином воскресли під іншими іменами і довго ще використовувалися закордонними господарями. Інших спочатку продали новим власникам, яким вони стали приносити прибуток, а не збитки, як під нашим прапором, – коротше, зараз у нас таких кораблів немає і коли будуть – науці не відомо.
І навіть коли виникла необхідність забезпечити поромну переправу в Крим у зв’язку з різко виросли пасажиропотоком – довелося купувати і орендувати пороми не першої свіжості за кордоном.
Що стосується річкового флоту – картина приблизно така ж. Дещо будували самі:
Але дуже багато судів купувалося в Словаччині, Австрії, НДР. Однак це вже інша історія, можливо, ми ще до неї повернемося.
