«Бухарест!» — крик важкої жінки у формі авіакомпанії витягує мене з инстаграмного царства. Ми з Юлькою тільки починаємо вникати в події, а діловиті вусаті дядьки в светрах хапають клечатые сумки і спрямовуються до гейту.
Проінформувати на табло? Ні, не чули.
Природно ми виявилися не дуже розторопні і зайняли ганебні останні місця в черзі.
Сумно оцінивши контингент і кількість сумок, стає очевидно, що місця на полиці під рюкзак мені не бачити.
Як шпроти утрамбовываемся в автобус і їдемо до літака. Дві хвилини їдемо, п’ять, от і всі десять. Дивлюся у вікно і усвідомлюю, що ми вже взлетку повністю об’їхали. Рейси в Румунію не в пошані, наш літак сором’язливо сховався на найдальшому паркувальному кордоні.
Юлька кілька разів до зльоту з життям розпрощався, але долетіли на диво добре, по-моєму навіть годували.
Ну зустрічай, Бухарест!
Внутрішній панікер був попередньо накручений безліччю стереотипів, так що в голові була тільки одна картина ми Виходимо в зал очікування, нас оточує натовп циган з ведмедями і в пориві айнанэнанэ наші валізи з усієї готівкою телепортується в найближчий табір.
Вийшов я у всеозброєнні, в багаж вчепився до білих пальців і кожну хвилину погладжував себе в ерогенних місцях, перевіряючи, чи на місці готівку. Природно, всі багатства були попередньо зашиті в труси.
Юлька в цей раз приїхала без кешу, тому ми вирішили атакувати банкомат. Вибрали самий пристойний в кутку під камерами близько поліцейського, п’ять хвилин вивчали його на наявність сторонніх девайсів і спорудивши захисну стіну з валіз, молячись і косячись на кожного другого, зробили акта переведення в готівку.
Юлька правда непогано помилилася з курсом, думала що знімає п’ять тисяч рублів, а зняла всі тридцять п’ять. Звичайно з такою котлетою було ой як стрьомно пересуватися, з іншого боку готівку нам ще не раз знадобилася. Хто б міг подумати, що в ресторанах і готелях в ходу карти, зате музеї та інші попсові місця працюють виключно за готівку.
timon-timonich.livejournal.com
Минуло вже двадцять хвилин, ми ще жодного разу не обкрадені, тому осміліли і пішли шукати нашого зв’язкового з прокату авто. У пості написано по гарячих слідах після поїздки, я вже обурився тим фактом, що великі гравці на цьому ринку бояться Румунію як вогню, бо я пристойно очкуя звернувся до місцевим хлопцям.
Тут і ціни нормальні і нульовий депозит і повна страховка, тільки от точка видачі не в аеропорту, але є спеціальна маршрутка. Шлях до якої у підсумку вилився до некисле пригода, бо карту скарбів нам видали м’яко кажучи неактуальну, та й аеропортовський ліфт, який судячи по табличці всередині мій ровесник, кректав так, що думав в ньому ми залишок відпустки і проведемо. Але тим мо менш все обійшлося.
Півгодини в країні, і «майже» без пригод.
Офіс прокату, як і належить будь-якій пристойній компанії в Румунії, розташовувався в колишньому циганському будинку.
Як я це зрозумів? Ну по-перше машини на видачі, дуже красиво стояли навколо нормального такого фонтану, не сильно поступається за розмірами «Дружбу народів».
Туалет ж займав площу більше типової московсскиой одинички і міг похвалитися власне унітазом, біде, пісуаром та джакузі на п’ятьох. Але треба віддати належне, все інше було в кращому вигляді, за ті п’ять хвилин, поки я ходив і офигевал від інтер’єрів, нам все оформили і видали новенький гольф з пробігом всього в 2 тисячі км. Румунська подорож починається!
Майже моментально занурюємося в місцевий колорит, а саме в пробки, що виникають з нізвідки. Втрачаємо в них туєву хучу часу і примчав на всіх парах в замок Пелеш обламываемся по повній. Сорян руссо-туристо, але вхід до 17:00. Запізнилися лише на десять хвилин.
Окей не проблема, у мене ж є гелікоптер! Тільки от розкрити гвинти мені не дали, був спійманий пильною охороною і з ганьбою вигнаний з території. Ну нічого, я ще відновлю справедливість. Насолоджуємося видами з землі. Місце, до речі напрочуд приємне.
timon-timonich.livejournal.com
Принижені і ображені сідаємо в машину і їдемо далі, шлях був неблизький, приїжджати до глибокої ночі не хотілося. Стрімко выкатываемся на автобан і потрапляємо в обійми вялотекущей пробки, яка нікуди за час наших прогулянок не випарувалася.
Тільки от посумувати ми толком не встигли, бо у нас почалися наші «класичні» пригоди — нам в жопу в’їхав місцевий дід. Англійської він не знав від слова зовсім, його бабця медитувала всередині авто і мало цікавилася фактом аварії.
Візуальний огляд показав, що нам навіть номер не подряпали, бо горе-водій був відпущений з миром. Десять хвилин розборок пройшли, пробка ні на метр не зрушилася. Так і їхали, таймінг поплив капітально, гід почав обурюватися.
По приїзду в Сігішоару почався нелюбимий квест «А запарка авто». За порадою хлопців на ресепшені готелю, їду на центральну площу перетворену на величезну парковку, ловлю співробітника і уточнюю:
— Скільки?
— 5 лей. (~1.5 євро)
— Це за скільки годин?
— За добу!
— Хм… А життя-то налагоджується.
timon-timonich.livejournal.com
Про Сігішоару почну з нетиповою для себе теми — готелів. З великими готелями в Румунії не особливо, зате справжнє тут роздолля у пансіонатів або по-місцевому Casa.
Я, правда, спочатку назвав Румунію країною доріжок-убивць, бо вони зазвичай лежать на скількох місцях і намагаються при першому зручному випадку підлаштувати смерть від нещасного випадку. І якщо закрити очі на цей дрібний недолік, то житло в місцевих краях максимально затишне.
Обслуговуючий персонал сама люб’язність, подушку намнут, пиво у номер принесуть, бесідою розважать і тактовно натякнуть валізи подалі від дверей при заселенні підсунути: «Цигани, сер!»
Сніданки на забій, ніде я ще не бачив 43 варіанти м’ясних нарізок і 18 видів сирів з ранку. Ну і внутрішній дворик, де проходить сніданок з видом на центральні пам’ятки, це прям кайфушка. І все це за осудні 40-50 євро.
timon-timonich.livejournal.com
timon-timonich.livejournal.com
timon-timonich.livejournal.com
Тепер саме час відкрити путівник по Сігішоарі і відправиться туристичними стежками. Власне класичний вигляд, чесно стыренный з листівки.
timon-timonich.livejournal.com
Першим ділом відстоявши чергу, жартую, звідки тут нафіг чергу, фигачим селфач з самим знаменитим Володьком (Владом) Румунії.
Чомусь на всіх скульптурах винуватець торжества зображений з сильно виряченими очима і схожий на вкрай здивованого карася.
timon-timonich.livejournal.com
Поки ми півгодини знімали з різних ракурсів Володька підвезли пару туристичних автобусів. Центральна площа курця і здорової людини. Благо привозять сюди натовпи всього на пару годин.
timon-timonich.livejournal.com
timon-timonich.livejournal.com
Штовхатися у вузьких вуличках не хотілося, тому вирушили вивчати околиці в стилі «йдемо за приладами без заглядань у путівник». Місцевий колорит лізе з-зо всіх щілин. І навіть не намагається поцупити гаманець.
timon-timonich.livejournal.com
timon-timonich.livejournal.com
timon-timonich.livejournal.com
timon-timonich.livejournal.com
timon-timonich.livejournal.com
«Шкільна сходи». У середні століття не вигадали нічого іншого, як побудувати місцеву школу поряд з храмом, природно якраз на вершині найближчого пагорба. Так що всемм спраглим знань доводилося кілька разів на дню тягатися туди назад. Крита для захисту від дощу, ну хоч якась турбота.
Але в цілому, максимально похмура місце, для готичних фотосетов ідеально.
timon-timonich.livejournal.com
Забетонований олень. Я фіг знає чим він знаменитий, але ажіотаж на цьому кутку пристойний. По мені так виглядає максимально крипово.
timon-timonich.livejournal.com
Будинок, де народився і прожив перші п’ять років той самий Владушка.
Правда, хрін знає, наскільки це правда.
Природно заповзятливі місцеві перетворили його в непоганий конвеєр для збору данини з туристів. На першому поверсі ресторан, меню якого формувалося за правилом ” бери будь-яку страву і додай слово «Дракули».
Ну і міні-музей зі скромною винагородою в один євро — з двох кімнат — у першій обладунки, картини та інший антураж.
timon-timonich.livejournal.com
На вході в першу при натисканні персоналом магічною кнопки на вас зі стелі падає волохатий павук розміром з кавун.
Особливо вразливі сахаються в непритомність, і я майже повівся, але пугателей видав вже боольно хитроожопый погляд.
Всередині другий виявився максимально нудьгуючий дядько, який періодично без особливого ентузіазму робив «Бу!» і махав руками. Йому навіть підвестися було лінь, та й фейсом він на румуна ну ніяк не був схожий. Як казав дядько Станіславський: «Не вірю!»
timon-timonich.livejournal.com
На цьому місця, заслуговують інстаграмма скінчилися, і не залишалося нічого іншого як чекати заходу.
З видовими точками доступними пішки в Сігішоарі сутужно, так що саме час було провести перший-тест драйв коптера.
Авіаційна цноту губилася максимально натурально, з пітними долонями і шараханием від будь-якого стороннього звуку.
Для конспірації я заныкался на саму далеку лаву, але все одно привернув увагу якихось бабок — вони абсолютно не палясь підсіли до мене. Майстрині маскування блін, типу теревенять, а самі очі в екран косять і шепочуться: «Ель дрон, ель дрон»…
Ну і як виявилося у Юльки свої відносини літаючими фотоапаратами. Пару років тому на неї віроломно і без попередження напав дрон, порізав ногу, так що тепер моральна травма.
Варто мені розкрити вертоліт, як вона з величезними очима тікає на безпечну відстань в пару сотень метрів. Так і живемо.
Ну і перший млинець грудкою, зараз то я розумію, що слабенько вийшло, але рік назад від щастя мало не напрудил в штани.
timon-timonich.livejournal.com
Сігішоара прекрасна. Затишні вулички, напрочуд приємні місця для трапези і максимально душевні місцеві.
На місці стереотипу: «Нам капець», потихеньку почав обживатися: «А Румунія — дуже навіть нічого».
На цьому у мене все, дякую всім за увагу.
