Володимир Мікоян
«А якщо ми тобі дамо всю Лівонську землю, то нам від цього великий збиток буде, що ж це за світ, якщо збиток?!» (Іван Грозний з листа до боярина А. Курбскому, 16 століття)
Головна інтрига «спільного господарського використання» південних Курил навіть не у вельми дивних японських прожекти (їх неоднозначність вже розбиралася в першій частині статті), а в тих умовах для такої діяльності, які японці хочуть отримати, наполягають на них. Звучать ці вимоги для нашого вуха і розуму неймовірно, але тим не менш вони продовжують обговорюватися Москвою начебто всерйоз. Перша «звірення годинників» на цей рахунок відбудеться в Москві 20 травня ц. р. в ході засідання спеціально створеної спільної робочої групи з юридичних питань, пов’язаних з планованої спільною діяльністю на островах.
Всім раджу сісти, щоб не втратити свідомість від подиву і шоку при читанні істоти японських задумів. Нам ставлять умову створити на південних Курилах (о-ва Шикотан, Кунашир і Ітуруп) особливу, небачену раніше, екстериторіальний зону підприємництва, повністю вилучена з російського законодавства, правил, оподаткування, адміністративного управління, тобто в цілому влади, регулювання і контролю. Виключити з бізнес-схем і майбутньої практики спільної діяльності (якщо вона дійсно виявиться спільної, в чому вже доводиться сумніватися) будь-які прояви приналежності островів до Росії. Говорячи відкритим текстом, фактично відмовитися від російського державного суверенітету. Спасибі і на тому, що географічні карти з Курильськими островами, зафарбованими в колір території Російської Федерації, не наказують переробляти.
Глава московського представництва РОТОБО (Японської асоціації по торгівлі з Росією та новими незалежними державами) Дайсуке Саіто у статті пояснив причини такої небувалої позиції:
«Якщо японські підприємства будуть вести діяльність (на островах — В. М.) у відповідності з російським законодавством, то вийде, що Японія сама відкине свої установки, які полягають у тому, що північні території є споконвічними територіями Японії».
Тому-то вже на початковій стадії в Токіо і стурбовані тим, щоб в рамках можливих угод з Росією щодо Курил японському бізнесу була б надана можливість роботи там без фактичного визнання верховенства російського законодавства. Більш точно сформулювала японське бачення газета «Майніті сімбун»:
«Для того щоб реалізувати спільну господарську діяльність на островах, потрібно «особлива система», яка не похитне законні позиції обох сторін. Але до японським компаніям російські закони застосовуватися не повинні».
За нормальною логікою одне виключає інше, але у японців своя, важко постижимая «правда».
Йдемо далі: японська сторона згодна вести спільну господарську діяльність на південних Курилах тільки при двох базових умовах:
а) введення спеціального, враховує японські претензії, законодавства, яке має бути розроблено спільно;
б) згідно з таким особливим правовим режимом заснувати спеціальну компанію спільного управління економічною діяльністю на цих територіях.
Питання про те, на які саме острівні території передбачається поширити такий режим, у чому його суть, як розподіляться ролі між адміністративними працівниками обох країн (і взагалі — хто буде головним?), які повноваження надаються компанії / адміністрації щодо спільного управління, і буде це управління фокусуватися виключно на економічно-інвестиційної стороні справи за конкретним японським або змішаним проектів або отримає більш широкі, у тому числі й адміністративні рамки, як це все зможе контактувати з уже наявною законно обраною владою на Курилах, жодна з сторін не роз’яснює. Залишаються «за кадром» та питання сплати податків — і в чий бюджет, надання фінансової звітності та контролю за нею, соціальних відрахувань в бюджет, трудових відносин, дотримання стандартів і норм, врегулювання спорів, і в цілому, як зазначив прес-секретар президента РФ Д. Пісків, «міріади різних питань, які треба вирішувати».
З Токіо на цей рахунок ідуть підказки загального характеру — орієнтуватися на приклад спільного управління Великобританією і Францією, які встановили загальний контроль над островами Вануату до проголошення незалежності там у 1980 р. Крім того, принцип екстериторіальності, на відміну від Росії, Японії знаком на практиці — він з часів закінчення Другої світової війни діє для американських об’єктів та військовослужбовців на японських островах, зокрема на Окінаві. Але ми — люди темні, ми звикли розпоряджатися своєю територією, бути на ній господарями. Тепер доведеться переучуватися.
Але японцям кортить, вони метушаться і йдуть ще далі, навіть забігаючи вперед — замислили випереджальну розвиток подій ідею: використовувати для взаєморозрахунків майбутньої спеціальної острівної зоні Малої і Великої Курильської гряди якусь електронну валюту, обіг якої обмежено островами (за повідомленням японського телеканалу NHK). Така валюта покликана замінити рублі і ієни по взаєморозрахунках, а також полегшити надання кредитних послуг і переміщення осіб у цьому регіоні, а в політичному плані — символізувати певну спірну, хоча поки що за задумом перетворену на нейтральну територію.
Створення особливої економічної зони, як наполягають японці, ставить на порядок денний питання про трьох основоположних початкових кроках: прийняти якийсь безпрецедентний, раніше не використовувався, рамковий формат з особливим, екстериторіальним законодавством, укласти міжурядову угоду або договір, згідно з яким буде створена спеціальна компанія / структура спільного управління, загалом і в деталях визначитися з «modus vivendi».
З цим підходом погодився президент Росії Ст. Путін на самому початку процесу переговорів, ще на спільній з С. Абе прес-конференції в Японії 16 грудня 2016 р. Ось його слова:
«Якщо ми зробимо правильні кроки, запропоновані прем’єр-міністром Японії: створити окрему структуру з господарської діяльності, укласти міжурядову угоду, відпрацювати механізм взаємодії (то зможемо — В. М.) і сформувати такі умови, які дозволили б досягти остаточного рішення за мирним договором».
Інакше кажучи, президент Росії дав добро японському принципом — без вирішення питання про островах мирного договору бути не може, причому давав зрозуміти, що заради цього доброзичливо відноситься до пропонованого Токіо проміжного маневру — створювати особливу юридичну конструкцію економічної взаємодії на Курилах. Таке враження, що президент Росії, який завжди вирізнявся здоровим глуздом і з успіхом демонстрував його, на цей раз виявився то загипнотизированным, то зомбованих своїм японським «іншому» С. Абе. Він чомусь не бачить тих наслідків, які бачать і не такі досвідчені в політиці люди. Може, бусурмани за своїм «злобесному вподоби», як висловлювався Іван Грозний, в саке, яким пригощали, дурману підступного підмішали ?
Важко сказати, чи навмисно Ст. Путін у своїх міркуваннях (точніше — в дослівних повторах ідей С. Абе) опустив ключовий момент — пункт про створення спеціального законодавства стосовно комплексу питань, що регулюють японську економічну діяльність на островах. Будь-який студент-юрист, навіть погано встигає, скаже, що таке законодавство не може не вступати в конфлікт з російським. В іншому випадку наявності явне порушення статті 4 Конституції Російської Федерації, а вона говорить:
«Суверенітет Російської Федерації поширюється на всю її територію. Російська Федерація забезпечує цілісність і недоторканність своєї території. Конституція Російської Федерації і федеральні закони мають верховенство на всій території Російської Федерації».
Аналогів ж екстериторіальних зон у державній або економічної історії Росії ще не було. І не треба плутати — це вам не концесії або щось в такому ж роді. Прем’єр-міністр Японії після повернення президента Ст. Путіна в Росії уточнив в інтерв’ю, що мова йде не про те, щоб допускати дієвість російського законодавства, а про такий правовий архітектурі, яка не ставила би під сумнів позицію Токіо про те, що ці острови — її «споконвічні території».
Перед Держдумою в перспективі постане завдання: як же приловчитися і заради схвалення якогось зшитого на грубу нитку під японську дудку законодавства для підприємницької діяльності на південних Курилах, «забути» про Основний закон країни. Втім, хто хоче прислужитися і відзначитися, обґрунтування знайде. Дехто вже почав несміливо фантазувати (а правильніше сказати, зондувати ґрунт) про якійсь екзотичній, невідомої в міжнародному праві новації — поняття «подвійного суверенітету». Доводиться нагадувати, що Конституція Російської Федерації не допускає будь-якого іншого носія суверенітету і джерела влади, крім багатонаціонального народу Росії, і, отже, не передбачає будь-якої іншої форми державного суверенітету, крім суверенітету Російської Федерації.
Цілком обґрунтованим виглядає висновок професора інституту країн Сходу А. Кошкіна:
«Японія хоче, щоб Росія на Курилах фактично скасувала Конституцію своєї країни і ввела на власній території режим, явно ущемляє її національний суверенітет» ( ИА REGNUM ).
Дуже скоро стало ясно, що у обох сторін різне уявлення про те, з чого починати вибудовувати особливий режим господарського освоєння островів. Якщо Токіо наполягає ще до початку спільної господарської діяльності виробити її загальні, універсальні юридичні основи «на всі випадки життя», оформити хоча б рамковий правовий і фінансовий інструмент, а потім поширювати його дію на майбутні починання на островах, то в Москві спочатку вважали правильним зворотний порядок — спершу слід «застовпити» конкретні проекти і вже під них формулювати спеціальні умови. За даними з дипломатичних джерел, які мають відношення до переговорного процесу,
«до того, як буде підготовлено техніко-економічне обґрунтування кожного проекту, говорити про те, які юридичні формальності повинні бути вирішені, рано. Тут ми чітко говоримо японцям — не спочатку юридичні рамки, а потім вже самі проекти, а навпаки: спочатку проекти, причому у прив’язці до місцевості, обсяги, технічні параметри, і тільки після цього експерти-юристи з обох сторін сідають і погоджують всі правові деталі».
З цього випливає, що проблему екстериторіальності намір вирішувати не «скопом», поширюючи японський задум на всю площу островів, а по точковому принципом — по кожному проекту спільної господарської діяльності окремо. Тобто задумана японцями єдина спеціальна зона буде фактично розбита на кілька вогнищ, що надає всій японської ідеї інші, більш жорсткі обмежувальні обриси.
Представник МЗС РФ М. Захарова 8 червня 2017 р. на брифінгу на Владивостоцькому економічному форумі досить ясно заявила, що юридичні питання спільного господарювання на Курилах почнуть обговорювати після того, як будуть прийняті конкретні проекти розвитку островів.
«Планується узгодити низку конкретних ініціатив, реалізація яких сприяла б соціально-економічному розвитку південних Курильських островів, — заявила Захарова. — Після цього будемо готові обговорювати з японською стороною юридичні рамки їх здійснення».
Але раз на 20 травня в Москві призначено обговорення юридичних питань, то стадія узгодження бізнес-ідей вже завершена? Але навіть до них нас не підпускають, вони чомусь приховані під таким покривалом секретності, яке схоже на збереження військової або державної таємниці.
До речі, вживаючи штамп «спільна господарська діяльність» на островах, як-то випадає з поля зору, хто ж стане партнерами японських компаній з російської сторони? Справа начебто суто підприємницьке, комерційне і добровільне. Не треба забувати, що в серпні 2017 р. урядом РФ щодо Курил вже була створена спеціальна пільгова підприємницька зона — Територія випереджаючого розвитку (ТОР) «Курили». Виділяються і освоюються чималі федеральні і регіональні засоби. І в рамках цієї особливої зони російські підприємці вже впроваджують свої бізнес-ідеї та подають заявки на майбутні проекти. Багато хто, до речі, перегукуються з японськими в тому, що стосується і рибальства і туризму, а заодно — що важливо, сфокусовані на інфраструктурі (лазня, асфальтовані дороги, спортмайданчики, дитяча школа художньої творчості, набережна і т. д.). І виходить не зовсім спільна діяльність, а, скоріше, навпаки — конкуренція. Але японці всіляко уникають заманювання їх у ТОР «Курили» для взаємодії — там же верховенство має російське законодавство. Сказати більше — в Токіо вкрай болісно ставляться до будь-яких варіантів будь-якої діяльності підданих Японії, які можуть нехай навіть побічно свідчити про обході офіційної позиції Токіо про невизнання російського суверенітету над південними Курилами. Взагалі, відсутність індивідуальних японських підприємців на Курилах невипадково. Як зазначав керівник Центру японських досліджень Інституту Далекого Сходу РАН Ст. Кістанов:
«МЗС Японії ставить палиці в колеса тим компаніям і приватним особам, хто намагається безпосередньо зав’язувати бізнес на Курилах».
Заступник міністра закордонних справ РФ В. Моргулов ще в 2017 р. попереджав японців:
«Ми виходимо з того, що проекти можуть здійснюватися тільки на умовах відповідності до російського законодавства».
Ця позиція була потім посилена міністром закордонних справ С. Лавровим:
«МЗС Росії в тісній взаємодії з іншими профільними російськими відомствами веде інтенсивну роботу з тим, щоб підібрати дійсно економічно значущі проекти, реалізація яких сприяла б соціально-економічному розвитку південних Курильських островів, принесла б відчутну користь населенню суміжних російських і японських регіонів. При цьому правові рамки реалізації таких проектів не повинні суперечити російському законодавству. Це — основний критерій здійснення спільної господарської діяльності».
Безперечна позиція, їй можна тільки аплодувати. Але так було на початку процесу, а до нинішнього моменту виходить, що МЗС «поправили», і тепер Москва все ж намагається, за Кузьмі Пруткову, «обійняти неосяжне».
Створення для цих островів особливої юридичної платформи, прийнятною для обох сторін, — вкрай складне, важке, безпрецедентне завдання, що вимагає тривалої копіткої праці команди кваліфікованих юристів, досвідчених і гнучких міжнародних переговірників, згоди парламентів і громадськості обох країн для формулювання та проведення кінцевих документів через всі стадії процесу прийняття відповідних законодавчих і виконавчих актів. Але напрошується базовий питання: заради чого нам в Росії варто самим собі створювати «головний біль», навіть вивертати себе навиворіт, йдучи на всі ці викрутаси навколо наших островів? Так уже треба нам догоджати поранене повоєнний самолюбство японців, формулюючи під них небачені раніше, ексклюзивні пільгові умови для розвитку Курив, які не пропонуються ніякої іншій країні? Хіба правильна в політико-етичному плані така дискримінація? Тим більше, що жодна інша країна, яка могла б внести свій внесок у розвиток Курив, не претендує на якісь преференції. І це при тому, що цілі Токіо залишаються досить прозорими і — будемо чесно говорити — ворожими: повернути собі Курили. Тільки це криється за розмовами японців про «новому підході до вирішення територіальної проблеми», про «рух до укладення мирного договору», так і за їх розумінням справжньої довгострокової мети «спільного господарського використання островів». Доводиться визнати, що поки вся ця ідея тримається не на доцільності та здоровому глузді, а лише на політичній волі та солідарному впертості лідерів обох країн.
Керівництво Росії, безумовно розуміючи підґрунтя інтересу Токіо, навмисно ігнорує її, втягується в задану гру, створюючи ілюзії у японців, що відторгнення островів через впорскування в їх економіку можливо, а заодно і розбурхуючи виправдані побоювання у російської громадськості. У такій лінії не проглядається повагу до японського, ні до російського народу, і девальвується публічно запропонована необхідність вибудовувати таким шляхом «новий рівень довіри». До речі, високий рівень довіри потрібен не тільки між Росією і Японією, його не завадило б мати і у нас всередині країни до нашого керівництва.
Прихильники такого проміжного і вкрай вразливого курсу, взятого Кремлем, заспокоюють, що на цьому початковому етапі економічна значимість всіх запропонованих Токіо проектів, по суті, незначна, господарське значення спільної діяльності з розпливчастими орієнтирами апріорі не може бути великим. Та й для цілей «м’якого поглинання» островів зроблені японські пропозиції явно недостатньо масштабні. Запуск процесу роботи над умовами мирного договору через узгодження «спільної господарської діяльності» називається лише політичним жестом, компромісним кроком назустріч японській стороні, на що, мовляв, слід дивитися поблажливо, не передбачаючи події і не піддаючи стресу нервову систему.
Погоджуючись з тим, що початковий незначний масштаб запропонованих Японією інвестицій не може представляти навислої загрози суверенітету Росії над островами, в той же час не можна ігнорувати, що реалізація японського бачення юридичної формули «спільної діяльності» потенційно небезпечна тим, що створює прецедент, який при вдалому для японців розвитку (за рахунок російського потурання і благодушності) з часом перетворюється в практику лавиноподібної японської колонізації островів під різними приводами. Навіть на початковому етапі політики «широко відкритих дверей» південні Курили буквально за кілька років загрожують перетворитися на зону всепоглинаючого японського впливу і заселення, що і може стати передумовою і першою фазою до зміни державного статусу південних Курил.
