Основа сильної економічної політики Росії полягає в твердій волі президента Володимира Путіна, який протягом всієї своєї кар’єри глави держави консервативну бюджетну політику, не допускаючи дефіциту та інфляції. Західні експерти у чому бачать схожість російської економіки з венесуельською, але віддають належне стратегії глави держави, буквально витягнув країну з спустошення 90-х. Про це пише оглядач Марк Мелтон в матеріалі для американського видання National Interest.
«Путиномика»
У своїй статті, автор посилається на книгу «Путиномика» фахівця з Росії Кріса Міллера. Мелтон зізнається, що американці, загалом-то, не цікавляться Росією. Вони помічають лише тоді, коли їх старий ворог за часів «холодної війни» втручається у вибори в США, «самостверджується за рахунок інтервенції в Сирію чи Україну, а також коли народ Росії масово виходить на масові протести проти пенсійних нововведень.
Автор матеріалу сперечається з точкою зору, поширеної на Заході, що в Росії безроздільно править клептократія, і, посилаючись на Міллера, намагається більш глибоко проаналізувати нашу країну, проводячи паралелі між політикою Москви і схожий за структурою економіки латинським нафтодержавою.
Росія – друга Венесуела
Без сумніву, корупція створює багато проблем. Проте в Росії правлять два клани: компетентні технократи і злочинці-олігархи. Перші не допустили економічного краху, другі ж тягнуть країну на дно
– наводить цитату з праці Міллера видання.
Нафтові країни, Росія і Венесуела в кінці 90-х були дуже схожі. За винятком того, що Каракас тих часів мав навіть великим кредитним рейтингом та доходом на душу населення. І лише прихід Путіна до влади змінив розстановку сил, а «путиномика», незважаючи на свою нафто – і газову залежність, виявилася несподівано успішної
– підкреслює оглядач американського видання.
Економія заради стабільності
Експерт вказує, що і Росія, і Венесуела під час нафтового буму отримували величезні нафтові доходи, тільки крім того, щоб витрачати шалені гроші на збагачення чиновників-олігархів, як це робив Каракас, Путін, не ображаючи дружків-олігархів, також вкладав кошти в погашення боргів держави і стабілізаційні фонди, компенсуючі стрибки цін на нафту. Все це дозволило керівництву в непрості часи зберегти владу, розширити вплив за кордоном і утримати економіку.
Економлячи де тільки можна, в першу чергу на народі, уряд Росії використовує бюджетні платежі як важіль впливу на суспільні ініціативи, вміло лавіруючи між пенсіонерами і працюючим контингентом. Втім, тут експерти бачать недалекоглядність: варто було б, на їх думку, вкладати кошти в охорону здоров’я та освіту, що дало б той же ефект, тільки довгостроковий. Однак, якщо судити по кінцевому результату, то Путін виявився прав.
Саме з цієї точки зору стає зрозумілим проведення непопулярної пенсійної реформи, на яку президент витратив майже весь свій соціальний капітал – економія незважаючи ні на що, дозволяє вберегти країну від криз, які були в 90 роках.
Використані фотографії: www.fpri.org; nationalinterest.org
