Вже 22 червня 1941 року відбулося об’єднане засідання Монгольської НРП, Малого державного Хуралу МНР і Ради міністрів МНР, яке прийняло рішення підтвердити вірність зобов’язанням від 1936 року про взаємну допомогу між МНР і СРСР. Найважливішим завданням монгольського народу було проголошено надання допомоги Радянському Союзу в боротьбі проти гітлерівської Німеччини.
“Вже 22 червня 1941 року відбулося об’єднане засідання Монгольської НРП, Малого державного Хуралу МНР і Ради міністрів МНР, яке прийняло рішення підтвердити вірність зобов’язанням від 1936 року про взаємну допомогу між МНР і СРСР. Найважливішим завданням монгольського народу було проголошено надання допомоги Радянському Союзу в боротьбі проти гітлерівської Німеччини. І практично відразу пішли реальні дії. Була сформована комісія при уряді МНР, в кожному аймаку країни створювалися організаційні бригади. По всій Монголії почалася масова хвиля пожертви у фонди допомоги РСЧА. Пересічні монголи несли в буквальному сенсі останнє зі своїх скромних запасів, адже населення МНР і так не відрізнялося високим рівнем життя. Почалася заготівля м’яса і хутра. Теплі речі та м’ясні продукти відправлялися в Радянський Союз для передачі б’ються частинах. Всі представники монгольського народу вносили посильний внесок у збір допомоги для Червоної Армії. І ця допомога мала велике значення для поповнення продовольчих і речових армійських запасів…
У жовтні 1941 р. з Монголії був відправлений сформований перший ешелон з подарунками бійцям Червоної Армії. Він віз 15 тисяч комплектів зимового обмундирування і близько трьох тисяч індивідуальних подарункових посилок на загальну суму 1,8 млн. тугриків. Крім того, Держбанк СРСР отримав готівку і золото.
Монгольські громадяни доставляли продукти харчування, обмундирування і інші, вкрай необхідні речі. Останній ешелон з 127 вагонів був відправлений на початку 1945 року. Ось приблизний перелік доставленого тільки одним ешелоном у листопаді 1942 року: кожушки — 30 115 шт.; валянки — 30 500 пар; хутряні рукавиці — 31 257 пар; хутряні жилети — 31 090 шт.; солдатські ремені — 33 300 шт.; вовняні фуфайки — 2 290 шт.; хутряні ковдри — 2 011 шт.; ягідне варення — 12 954 кг; туші джейранов — 26 758 шт.; інше м’ясо — 316 000 кг; індивідуальні посилки — 22 176 шт.; ковбаса — 84 800 кг; масло — 92 000 кг…
Не менш цінним був внесок Монголії забезпечення воюючої радянської армії озброєнням і кіньми. У січні 1942 року був оголошений збір коштів з метою придбання танків для танкової колони. Завдяки добровільним пожертвам громадян, у Внешторгбанк було перераховано 2,5 млн. тугриків, 100 тис. доларів США, 300 кг золотих виробів. На зібрані кошти було придбано 32 танка Т-34 і 21 танк Т-70. Таким чином, була сформована колона “Революційна Монголія”. Передані під Наро-Фомінськ танки мали персональні назви. Монгольська делегація здійснила передачу танкової колони командуванню 112-ї Червонопрапорної танкової бригади.
Це з’єднання було 2 січня 1942 р. сформовано замість 112-ї танкової дивізії, героїчно билася в боях за Тулу, за Москву і втратила значну частину танків, гармат і особового складу. При цьому бригаді було збережено номерне позначення скасованої дивізії, а батальйонам бригади — назви полків, що входили до складу дивізії.
Крім танків, монгольська делегація привезла для Червоної Армії 237 вагонів продовольства і речей. Було доставлено 1 тис. тонн м’яса, 90 тонн масла, 80 тонн ковбасних виробів, 150 тонн кондитерських виробів, 30 тис. кожухів, 30 000 пар валянок, 30 000 хутряних тілогрійок. Восени 1943 року 112-а танкова бригада була перейменована в 44-ю гвардійську червонопрапорну танкову бригаду “Революційна Монголія”. До кінця війни Монголія здійснювала повне забезпечення цієї бригади продовольчим і речовим майном за свій рахунок…
Внесла свою допомогу Монголія і оснащення радянської військової авіації. В 1943 році почався збір коштів громадян МНР для придбання авіаційної ескадрильї, яка отримала назву “Монгольський арат”. На придбання літаків було перераховано 2 млн. тугриків. Передача 12 літаків Ла-5 відбулася на польовому аеродромі на станції В’язова. У вересні 1943 року ескадрилья “Монгольський арат” увійшла до складу 2-го гвардійського полку 322-ї винищувальної авіаційної дивізії.
Першим командиром ескадрильї став Герой Радянського Союзу гвардії капітан Н.П.Пушкін, заступником командира ескадрильї був гвардії старший лейтенант Н.Я.Зенькович. Технічний склад представляли старші техніки гвардії старший технік-лейтенант Ф. В. Глущенко і гвардії технік-лейтенант Н.І.Кононов. Командиром ланки був гвардії старший лейтенант Р. В. Бессолицын, техніком ланки — гвардії старший технік-лейтенант Н.І.Калінін, льотчиками — гвардії молодші лейтенанти А. П. Калінін, М. Е. Рябцев, М. В. Баранов, А. В. Давидов, А. Е. Дмитрієвський, А. В. Золотов, Л. М. Масов А. С. Суботін, в. І. Чумак.
Як і у випадку танкової колони, продовольчим і речовим забезпеченням ескадрильї до самої перемоги займалися монгольські товариші. Теплі речі, м’ясо, масло, солодощі — все це передавалося бійцям від монгольських скотарів… І абсолютно неоціненним був внесок Монголії постачання кіньми!
Фактично, тільки Монголія, за винятком самого Радянського Союзу, надавала допомогу армії кіньми. Слід особливо відзначити: крім власне Радянського Союзу, брати коней для потреб АРМІЇ було ніде. Тим більше, в таких кількостях, які потрібні фронту.
Лише Сполучені Штати володіли схожими ресурсами коней. Однак доставка їх з США була практично нездійсненна не стільки через складність транспортування, скільки з причини неможливості організувати їх закупівлю у приватних власників за доступними цінами. Так що, Монголія стала основним постачальником коней для воюючої армії…
Перші поставки коней почалися ще в 1941 році. За роки війни з Монголії в Радянський Союз було поставлено понад 500 тис. коней. Крім цього, 32 тисячі коней (достатніх для укомплектування 6 кавалерійських дивізій за штатами військового часу) були подаровані Радянському Союзу господарствами монгольських скотарів — аратів.
Це були маленькі конячки монгольської породи, які відрізнялися великою витривалістю, невибагливістю в їжі і “самообеспечением” — вони годувалися самі, щипаючи траву і обгризаючи кору дерев. Генерал Плієв згадував, що “невибаглива монгольська конячка поряд з радянським танком дійшла до Берліна…”
Продовольча допомога, надана невеликий по чисельності населення і слабкою в економічному відношенні Монголією, дорівнювала постачання продовольства з США. І якщо за американську допомогу розплатилися сповна і золотом, то з монгольської сторони практично це була безоплатна, справді дружня допомога. Крім коней, Монголія дала на потреби фронту 500 тисяч тонн м’яса і величезна кількість вовняних та хутряних виробів. Такі масштабні постачання продовольства і речей зажадали від монгольської економіки колосальної напруги. Трудові ресурси Монгольської народної республіки були задіяні повністю, був введений десятигодинний робочий день. Протягом всього періоду Великої Вітчизняної війни Монголією виявлялася неоціненна допомога бореться радянської армії. І все ж основний внесок Монголії у Другу світову війну стався вже після перемоги над гітлерівською Німеччиною. Йдеться про війну з Японією, в якій Монгольська народна республіка прийняла найактивнішу участь…”
У Монголії був і єдиний доступний СРСР в роки війни промислове джерело вольфраму, самого тугоплавкого металу на землі, без якого було неможливо робити снаряди, здатні пробити броню німецьких “пантер” і “тигрів”…”
