Хімія через алхімію

88

У Середні століття колосальний внесок у вивчення елементів, речовин і варіантів їх взаємодії внесли алхіміки.
Ідеї про можливість трансмутації металів, тобто про перетворення одного в інший, були популярні ще в епоху Античності. Зрозуміло, мова йшла про перетворення свинцю або олова на золото або срібло. Але ніяк не навпаки! Проте справжній бум експериментів з відчайдушними спробами перетворити неблагородні метали благородні почався в епоху Середньовіччя.
Близькість золота за своїми якостями до свинцю і ртуті була очевидна ще в давнину. Але як домогтися перетворення одного в інше?
На радість всім майбутнім алхімікам арабський учений був Джабір ібн Хайян на рубежі VIII-IX століть написав, що ключем до успіху в дослідах з трансмутацией служить якась субстанція, яка може не тільки перетворити будь-який метал на золото, але і лікує від будь-яких хвороб, а значить, дарує своєму власникові безсмертя. Цю субстанцію стали називати «великим еліксиром» або «філософським каменем».

До X століття вчення Джабіра ібн Хайян виявилося надзвичайно популярним у Європі. Жага швидкого збагачення, та ще й влада над часом привела до того, що в середовищі можновладних сеньйорів і заможних городян виник ажіотажний попит на алхіміків. Тобто на людей, які володіють необхідними знаннями для пошуку філософського каменю. Виникли сотні секретних лабораторій (щоб зберегти сакральні знання в таємниці), де заради заповітної мети проводилися нескінченні експерименти з різноманітними речовинами.
У середньовічній Європі кожен поважаючий себе монарх мав власну бригаду алхіміків і постачав їх усім необхідним. Деякі йшли ще далі. Так, імператор Священної Римської імперії Рудольф II у своїй резиденції організував не просто таємний підвал для сумнівних експериментів, а справжній алхімічний центр. При такому заступництво і підтримку результати не змусили себе довго чекати.
Філософський камінь, зрозуміло, ніхто не знайшов. Але зате знання людей про властивості речовин неймовірно збагатилися. А заодно було скоєно безліч відкриттів, які мали далекосяжні наслідки.
У XIII столітті англійський чернець-францисканець Роджер Бекон, експериментуючи із селітрою, отримав чорний порох. На рубежі XIII-XIV століть іспанська алхімік Арнольд із Віланови створив праця, в якій детально описав не тільки різні отрути, але і протиотрути, а також лікувальні властивості рослин. Це був величезний крок вперед для середньовічної медицини. В XV столітті німецький монах-алхімік Василь Валентин (чиє існування, правда, заперечується деякими дослідниками) відкрив сірчану кислоту, а також вперше докладно описав сурму.
Химия через алхимию История
Величезний внесок у прогрес вніс який жив у першій половині XVI століття швейцарський алхімік Парацельс. Фактично саме він перетворив алхімічні експерименти на серйозну науку. А незабаром інтерес до алхімії став знижуватися. Для освічених людей стала очевидною марність усіх спроб навчитися звертати ртуть або свинець у золото.
Більшість предметів, які знайомі нам зі шкільної лави (під час практичних робіт на уроках хімії), були придумані і введені в обіг алхіміками. Або, принаймні, пристосовані для лабораторних дослідів. Це, наприклад, мензурки, колби різних форм, всілякі фільтри, крапельниці або піпетки, змійовики, а також пальники з пристроєм для регулювання інтенсивності полум’я.
Цікаво, що в XIX столітті про роботах алхіміків згадували як про порожній витраті часу. Вважалося, що середньовічні дослідники були шарлатанами і авантюристами, які тільки спекулювали на невігластві суспільства. І ніякого практичного результату їх праці не мали. Лише в XX столітті від подібної оцінки відмовилися і визнали важливу роль алхіміків у створенні сучасної хімії.