Як прожити школяреві на 50 копійок цілий день? “Це ж неможливо!? Відкрию страшну таємницю: в СРСР при бажанні було можливо все, і це теж.
З моменту пробудження годин до двох дня про грошові витрати можна було взагалі забути. Я був у школі. Якщо я звичайно не грав на перервах під гроші. А зі мною зрідка і таке траплялося. Видані батьками на кишенькові витрати 50 копійок починали активно витрачатися після уроків.
Власне основних варіантів було два. Витрата з походом в кіно і без такого. Опишу кожен окремо.
Щоб витратити гроші з задоволенням від відвідування кінотеатру потрібно було дотримати кілька умов. Перше – фільм повинен бути хороший. Для культпоходу бажано зібрати компанію або хоча б прихопити з собою друга. Встигнути повернутися додому до приходу батьків з роботи. Тобто до 18:30.
Будемо вважати, що умови дотримані і подивимося, що у нас вийде на 50 копійок.
25 копійок коштує квиток на денний сеанс. 10 – насіння. 10 копійок фруктове морозиво. Плюс газована вода – 3 копійки. Години до п’яти вечора я був удома з двійку в кишені і цілком задоволений.
Справедливості заради треба сказати, що іноді виходило придбати в касі дитячий квиток за 10 копійок. Це було вже з розряду як пощастить. Тоді зекономлені 15коп.я відкладав в скарбничку.
Якщо в кінотеатр потрібно було добиратися громадським транспортом, саме з накопичених грошенят брали гроші на проїзд та ігрові автомати. У приклад наведу фільм “Клеопатра”. До кінотеатру на Б. Садової “Перемога” потрібно було їхати з пересадкою. Це чотири рази на тролейбусі 4коп. Всього 16. Квиток на фільм по 25 копійок на дві серії це вже 50. Морозиво вершкове 15 і гра в “морський бій” 15 копійок. Всього вийшло 0,96 рубля. А фільм був длиннючий. В результаті додому ми з другом повернулися годині о восьмій вечора, де нас чекали заплакані матері і розлючені батьки з ременями напереваги.
Відвідування кінотеатру забирало один – два дні в тиждень. Такий хіт, як “Пірати 20 століття” не гріх було й по три-чотири рази подивитися. Тим більше, що пригодницькі фільми випускалися в Союзі нечасто.
А дивитися мелодрами типу” Зимової вишні” хлопчика 12 років не змусиш і під дулом кулемета. Але кінотеатри знаходили вихід, щоб і вдень збирати виручку з пацанів. Це були французькі, італійські, а іноді і американські фільми, прем’єри яких пройшли вже понад 5-10 років тому. Так відбулося моє знайомство з Фюнесом, Бельмондо, Рішаром, Челентано, Хофманом, Монро і моїми іншими великими акторами. “Блеф” і “жандармів” я і зараз переглядаю зрідка. Ну і індійські фільми деколи дивилися. Йшли вони часто і всі були “на одне обличчя”. В школі потім часто наспівували або дразнились “Джиммі, Джиммі – ача-ача-ача” з “Танцюриста диско”.
