Слуга двох панів. Дряхліюча Османська імперія, незважаючи на внутрішні чвари і політичні інтриги, за традицією продовжувала показувати зуби всім своїм сусідам в надії відкусити шматок пожирніше, навіть не замислюючись про те, чи може вона його проковтнути чи ні. Флот у цьому відігравав одну з центральних ролей. Тому влада імперії задумалися над його поповненням сучасними бойовими кораблями. Так, у 1901 році в трьох різних країнах було зроблено замовлення на будівництво трьох відносно однотипних бронепалубных крейсерів.
Один корабель («Султан Абдул-Хамід II») замовили в Англії, другий («Драма») в Італії, а третій — в США. Ось про третьому і піде мова.
Замовлення на його спорудження дістався судноверфі компанії William Cramp and Sons у Філадельфії (фірма скасована в 1947-му році). Корабель повинен був отримати ім’я «Султан Абдул-Меджид», але прийшов до влади уряд «младотурків» вирішило не особливо муляти очі новій країні старими іменами, тому «Султан Абдул-Хамід II» перетворився в «Гамидие», а «Султан Абдул-Меджид» — в «Меджидие».
Народження «важкого дитини»
Крейсер, зведений у Філадельфії, вийшов неоднозначним. Частково він став жертвою військово-технічного поступу, частково стараннями власних проектувальників. Крейсер після огляду німецькими фахівцями в 1914-му році був підданий критиці за невдале розташування суднових механізмів, в тому числі парових котлів.
Корабель був закладений у листопаді 1901 року в Філадельфії. У липні 1903-го року його спустили на воду, а вже в 1904-му році під ім’ям «Меджидие» крейсер вступив в дію ВМС Османської імперії.
Основні тактико-технічні дані крейсера:
— довжина 105,1 м, ширина 14,5 м, осадка 5,2 м;
— силова установка — 2 вертикальні парові машини потрійного розширення і 16 котлів Никлосса, а загальна потужність становила 12500 л. с.;
— максимальна швидкість доходила до 22-х вузлів;
— водотоннажність становило 4030 тонн;
— бронювання палуби – 101 мм, а бронювання бойової рубки – 25 мм;
— екіпаж корабля – 282 людини (за іншими даними 249 матросів та 19 офіцерів).
Окрема тема – озброєння крейсера. Фактично все озброєння корабля було в основному артилерійським, крім двох 457-мм торпедних апаратів. До того ж озброєння періодично з роками змінювалося. Так, до 1916-го року крейсер ніс два 152-мм знаряддя, вісім 120-мм, шість 47-мм і шість 37-мм. В 1916-му році на корабель встановили десять 120-мм гармат і чотири 7,62-мм кулемета. А вже в середині 1917-го озброєння було змінено на вісім 130-мм гармат, два 75-мм і чотири 7,62-мм кулемета.
Бойове хрещення крейсера довго відкладалося. Навіть вибухнула у вересні 1911 року італо-турецька війна, також відома під ім’ям Лівійської, не дозволила кораблю пограти м’язами. До речі, за весь час цієї війни найбільшим морським боєм стало швидкоплинний знищення двох застарілих турецьких кораблів двома італійськими крейсерами в гавані Бейрута. Командування не поспішало використовувати флот з цілого ряду причин. Однією з них була з рук геть погана підготовка особового складу та офіцерів. Матроси були апатичні, безініціативні, відверто ліниві і до того ж деморалізовані.
“Меджидие” в бухті Золотий Ріг
Німці, які до Першої світової війни були союзниками осман, а також по суті взяли на себе управління турецьким флотом, неодноразово відзначали справжній кадровий колапс в плані особистого складу флоту. Ось які непривабливі факти залишив у журналі бойових дій обер-лейтенант цур зее Ганс фон Меллентин, який знаходився на одному з турецьких кораблів в якості старшого німецького офіцера:
«Частина вечора я присвятив тому, щоб разом з першим офіцером перевести на турецьку мову видані бойові накази і пояснити йому важливість завдання, оскільки в тому ж сенсі вони повинні були бути передані турецькому командирові, не говорив по-англійськи. При всьому бажанні бойового наснаги я не помітив… Турецького командира довелося поступово усунути від управління кораблем, прийнявши всі заходи обережності. При погіршенні погоди команда ставало все більш безпорадною. Сказати, що корабель рухався, було б перебільшенням. Та, незважаючи на це, турки, як трупи, скорчившись, лежали по кутках, повністю недієздатні…»
Бойове хрещення
Бойове хрещення «Меджидие» отримав лише в 1912-му році, коли палахкотіли Балканські війни, теснившие османів з континентальної Європи. Нарешті знайшлося справу і для бронепалубного крейсера. У двадцятих числах жовтня 1912-го року корабель у складі ескадри провів набіг на болгарський порт Варну. Артилерійському обстрілу піддався ряд об’єктів: казарми, митниця, провіантські склади, портова інфраструктура в цілому, також дісталося і будинкам мирного населення. Однак передбачувана висадка десанту була зірвана енергійними діями болгарського гарнізону. Більш інтенсивних або успішних дій аж до кінця жовтня крейсер не робив.
У листопаді крейсер увійшов у з’єднання флоту з броненосців «Хайреддін Барбарос», «Мессудие» і «Ассари Тевфік». Їх завдання полягало в артилерійській підтримці військ з боку Мармурового моря в приморських районах так званої Чаталджинской укріпленої лінії, до якої змусили турків відступити атаки болгар. У підсумку присутність в цьому районі флоту з його вогневою міццю стало одним з факторів, які зупинили майже втеча турецьких військ.
Незабаром болгарські війська остаточно загрузли у Чаталджинской лінії. Використовуючи дану ситуацію, турки перекинули флот в район Дарданелл, заблокований військово-морськими силами Греції. Нарешті, відбулося досить спірне «битва» при Еллі, також відомий як бій у Геллеспонту, але «Меджидие» не брав у ньому участі, продовжуючи вести спостереження і розвідку у проток.
Під час одного з таких дозорів в грудні 1912-го року крейсер напоровся на грецьку підводний човен французького виробництва «Дельфін». Підводний човен вийшла на торпедну атаку. Але одна-єдина торпеда, випущена з дистанції 800 метрів, пройшла мимо цілі.
В середині січня наступного 1913-го року у турецького командування дозрів план зняття грецької блокади в протоках. За планом ескадра, до складу якої входив і «Меджидие», повинна була маневром забезпечити прорив у Середземне море крейсера «Гамидие» («Хамідіє»). Прорвавшись корабель повинен був відтягнути грецькі сили на свої пошуки, послабивши тим самим ескадру Греції у проток. Скориставшись цією ситуацією, турки розраховували зняти нарешті блокаду.
На цей раз турків чекав успіх. «Гамидие» під командуванням відомого турецького капітана і майбутнього прем’єр-міністра Хюсейн Рауф Орбая вдалося прорватися крізь грецьку ескадру, а забезпечують цей прорив кораблі без неприємностей повернулися на свої позиції. А на наступний день «Меджидие» отримав наказ провести розвідку грецьких сил. На радість туркам греки справді повели в Середземномор’ї свій флагман – броненосний крейсер «Георгіос Авероф» (нині корабель-музей в південному передмісті Афін Палеон-Фалироне).
Натхнені цією новиною турецькі флотоводці наважилися атакувати ослаблений, як їм здавалося, грецький флот. В бій турецьку ескадру повів нещодавно отримав адміральський чин Рамзі-бей. У підсумку 18 січня 1913-го року біля острова Лемнос відбулася битва, знову-таки вкрай спірне, оскільки сторони діяли так нерішуче, що жодна з них не змогла поповнити список своїх перемог ім’ям чергового потопленого ворожого корабля.
“Меджидие” в Салоніках у 1911-му році
Артилерійська дуель почалася на дистанції 12 кілометрів. Вогонь турків при цьому влучністю не відрізнявся, хоча вони мали перевагу в кількості важких знарядь і броньовий захисту. Так, турки мали двома броненосцями і двома броненосными крейсерами, а у греків був лише один броненосний крейсер і три застарілих броненосця берегової оборони.
У результаті незабаром з бою вийшла частина турецької ескадри на чолі з «Меджидие», який на той момент був самим сучасним кораблем всієї групи біля острова Лемнос. Незважаючи на те, що турки в цій битві вважали себе переможцями, вони, безумовно, програли його. По-перше, знята блокада не була. По-друге, самі дії флоту були нерішучими і показали слабку вишкіл екіпажів. І, по-третє, хоч жоден корабель у тому битві не пішов до дна, втрати серед екіпажів були не на користь турків. І якщо греки відбулися лише одним пораненим, то турецький флот втратив від 30 до 80 моряків убитими, не рахуючи поранених.
На початку лютого 1913-го року тимчасове хитке перемир’я, встановлене на Чаталджинской укріпленої лінії, звалилося. 5 лютого в район захопленого болгарами міста Шаркей, що на Мармуровому морі, прибув «Меджидие». Приєднавшись до мінного крейсеру «Берк-і Сатвет» і двом канонерским човнам, «Меджидие» протягом усього дня тримав місто та околиці під безперервним артилерійським обстрілом.
Незабаром болгари знову почали тіснити турків по фронту, тому командування вирішило змінити ситуацію десантом у район вищевказаного Шаркея. «Меджидие» увійшов в групу кораблів вогневої підтримки нарівні з броненосцем «Хайраддин Барбаросса», «Тургут-Рейс» і мінним крейсером «Берк-і Сатвет». Більше трьох годин турецькі кораблі обстрілювали берег. Однак розвантаження самого десанту йшла настільки повільно, що пізніше виникли підозри в умисному саботажі. У результаті навіть до 10 лютого всі сили десанту на берег так і не були доставлені. А в цей час болгари підтягнули резерви і скинули турків з займаних позицій. Терміново довелося знімати з берега людей.
А попереду вже маячила Перша світова війна. Вона круто змінить долю крейсера «Меджидие».
Продовження слідує…
Автор:вітер Східний
