Далі вас чекає неймовірна історія сержанта Олексія Климова, який у першій чеченській війні втратив зору, але зумів продовжити службу і дослужився до звання майора. Відсутність зору не завадило Олексію Климову домогтися успіху і багато в чому іншому, тому крім служби він займався важливими громадськими справами, благодійництвом і навіть депутатською діяльністю.
Сержант Клімов, він же Клим, склав голову в бою. Міна – “жаба” вибухнула в метрі. “Двохсотий”, – вимовив санінструктор. Дві доби в рефрижераторі до Ростова-на-Дону. Мами пішла похоронка.
– Живий! – закричали в Ростовській лабораторії, коли при перевантаженні “трупа” він виявився теплим. Реанімація. Бурденко. Йшла перша чеченська.
Коли Олексій Клімов отримав повістку, він пішов у військкомат. Міг адже і “відкосити”. Мати прийшла на збірний пункт. Благала залишитися. Льоша хотів стати директором радгоспу. З дитинства працював на ділянці. А в Чечні вирувала війна.
– Залишишся?
– Ні, мамо, піду…
З Калуги прямо в Москву. Рослий міцний хлопець. Фізпідготовка. Направили в Преображенський полк. Сама еліта. Але він вважав, що еліта народжується тільки в бою. 22 рапорту в Чечню. Він йшов на все, щоб опинитися там, де болючіше Росії.
У Чечні він потрапив в складі 166-ї окремої мотострілкової бригади. Служив під Шалі. У березні 1996-го він на броні повертався після спецоперації. Потрапили в засідку. Протипіхотна міна, яка розірвалася біля голови, не залишала шансів. Осколок пробив череп від скроні до скроні. Як 19-річний хлопець вижив, досі таємниця. Після численних операцій уже в Москві Климову сказали, що бачити він ніколи не буде. Льоша обурився:
– Я хочу служити!
– Дякуй богові, що ходити будеш…
– Ні, я буду служити!
Клімов лежав увесь перебинтований, в трубках. Куди йому служити? Встати й не міг. Але товариші вирішили спробувати шокову терапію. Висмикнули трубки і гаркнули:
– Сержант Клімов, підйом!
Ноги самі знайшли штани. Хлопці відвезли Льошу в кафе, дали ложку. Клімов вперше став їсти самостійно.
Через два місяці Климова виписали. Зрозуміло, що сліпий сержант з титановим черепом повернутися в частину вже не міг.
Клімов не опустився, не запив, як буває з сотнями повернулися з тієї війни інвалідами. Він відмовився від інвалідності та організував благодійну організацію “Росич”, яка допомагала “чеченським” ветеранам і сім’ям загиблих. Всяке бувало. На Олексія було скоєно чотири замахи. Він про це говорити не любить. А потім його знайшла нагорода “Орден Мужності”.
– До мене приїхали в Калугу два полковники з Генштабу і один майор. Сказали, що у них доручення міністра оборони. Вони запропонували допомогу в отриманні квартири, машини або грошей на лікування за кордоном, – розповідає Клімов. – Я кажу: хочу вчитися, пізнавати військову науку і стати полковником. Вони порадилися і сказали, що молодшого лейтенанта за мої бойові заслуги вони і так дадуть. А я їм: хочу вчитися на полковника. Вони лише руками розвели. Що сказати міністру? То й говорите: хочу служити в Російській армії. А потім прийшла повістка виїхати в СибВО на курси молодших лейтенантів. Так знову почалася моя служба.
– Олексій! А як без зору стрілянину здавав? Метання гранат?
дивіться також
Фото: Володимир Пісня/ РІА Новини Армія почала освоювати нову бойову техніку протиповітряної оборони
– Хлопці допомагали. Кину сніжок в мішень. Вони кажуть, куди потрапив. Вираховую траєкторію і кидок.
Але найнеймовірніше, що Олексій Климов в 2008-му вступив у Військову академію імені Фрунзе і закінчив її! Без всяких поблажок!
– Бувало, викладач покличе мене на заняттях: Клімов, куди дивишся? Не всі знали, що я сліпий. Найважче було здавати спеціальні предмети. У карти з указкою. Ну і тут хлопці допомагали.
Олексій повернувся в Калугу. Став служити у військкоматі. Став депутатом Законодавчих зборів області. У кожного, напевно, є людина, якого можна назвати своїм вчителем. У Климова це полковник Саблін з Преображенського полку. Він першим відвідав Климова, коли той лежав у госпіталі Бурденка. Вселив йому, що не можна опускати руки, вів його по життю своїм прикладом. І коли Клімов опинився в середовищі депутатів, і тут порада старшого товариша допоміг утвердитися.
– А ти дивись на них і роби, як вони. Тоді й вони до тебе почнуть прислухатися.
Климова помітили. Багато його законодавчі ініціативи, в тому числі за підтримки військовослужбовців, які воювали в “гарячих точках”, що були прийняті.
У грудні минулого року старі рани знову дали про себе знати. Клімов терміново вилетів до Санкт-Петербурга. Лікарі жахнулися. Пластини в черепі змістилися. І все могло закінчитися дуже сумно. Але і тут богатирське здоров’я не підвело. Поставили нові титанові протези. І до нового року відпустили в Москву.
Олексій показує мені довідку, яку на його прохання видав лікуючий лікар. “Фізичні і емоційні навантаження без обмежень. Спиртне в розумних межах. Практично здоровий”. І ще Олексій не користується білою тростиною. Абетку Брайля не вивчив. Користується комп’ютерними програмами, які озвучують текст. До речі, крім школи молодших лейтенантів і академії Фрунзе він закінчив Московський гуманітарно-економічний інститут та курси Академії Держслужби при президенті на факультеті “Російський парламентаризм”.
– Як же ви без тростини пересуваєтеся, літаєте на літаках?
– У мене всюди друзі. Проводжають, зустрічають. Я коли був в Пітері і гуляв по Двірцевій, зустрів свого товариша по службі. Я його першим дізнався! Світ тісний. Підійшов до пам’ятника Петру Першому. Доторкнувся рукою. І немов його побачив. Ви даремно думаєте, що сліпі люди нічого не бачать! У мене сильно розвинена просторова уява. Хороший слух. Все це здорово допомагає. Тільки одне погано – на контролі звеню. Доводиться довго розбиратися зі службою безпеки. Пластини ці. Та ще осколки цієї проклятої жаби. Ну, тепер обідати. Я вас так не відпущу. Мені тільки треба переодягтися.
Олексій сам переодягається в цивільний костюм. Він одягнув військову форму для фото. У травні 2014 року за особистим розпорядженням міністра оборони РФ майор Клімов був призначений на посаду в калузький гарнізон, де займається безпосередньо відбором, підготовкою та направленням громадян на військову службу за контрактом в частині постійної бойової готовності. Незважаючи на те, що закінчив академію, нарікань по службі не має, цілих 10 років носить звання майора. Невже хтось перестраховується? А цивільний костюм, тому що у відпустці.
Олексій досить впевнено йде до виходу. Сідає в машину. Не за кермо, звичайно. Їдемо по Калузі. Він бере на себе роль екскурсовода.
– Ось ліворуч наша адміністрація. А це міст, який збудували до приїзду в Калугу Катерини Великої…
– Але як??? – я дуже дивуюся.
– Я в своїй Калузі кожну выбоинку знаю. Так що нічого незвичайного немає. А хочете мої пісні послухати? Я тут диск записав.
З динаміків лунає приємний голос. Пісні, звичайно, про бойове братерство і минулої війни. Вона Климова ніколи не відпустить.
– Олексій, а які у вас плани на життя. Що далі?
– У мене є мета. Я хочу зробити все, для того щоб майбутні покоління жили в країні рівних прав та можливостей і щоб ця країна Росія була захищена на століття від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Для цього треба зустріти свою принцесу. Утворити сім’ю. Хочу дослужитися до полковника. Хочу стати депутатом Держдуми. Знову-таки не тому, що це круто. Сліпота дає фору. Мені нічого такого особливо не треба з матеріальних благ. Ні на що я не буду відволікатися. Буду працювати. День і ніч. Служити Росії.
– А потім?
– Буду багато працювати. Інших варіантів не дано. Головне, я знаю, як і що робити. Як казав мій наставник Саблін, якщо не відчуваєш впевненість у своїй правоті, то не варто братися за справу. Я відчуваю свою правоту. Значить, це діло моє.
Звідси
