Орден Слави: головна нагорода штрафників на Великої Вітчизняної

61


8 листопада 1943 року указом В. В. Сталіна був заснований орден Слави трьох ступенів, який повинен був стати «солдатською» нагородою. За статуту отримати його могли солдати, сержанти і старшини, але ніяк не офіцери. Виключення робилося лише для молодших лейтенантів авіації — їх також могли нагородити орденом Слави за бойові заслуги. Але офіцери інших родів військ ставилися до цієї нагороди прохолодно, а багато хто навіть відмовлялися її носити — адже наявність цього ордени на грудях і у послужному списку цілком могло поставити хрест на військовій кар’єрі.
Нагородження з підвищенням
Орден Слави в негласною «табелі про ранги» став наймолодшою орденської нагородою в РСЧА. Крім цього, він мав і інші особливості. Нагороджували ним лише за індивідуальні бойові заслуги. Тобто отримати орден не могла військова частина, також як не могли бути нагороджені ним і всі учасники роти, взводу або відділення за колективні успіхи. Була у нагороди і ще одна виняткова особливість — обов’язкове підвищення кавалера в званні.
Тобто при стандартній ситуації ніхто з офіцерів, крім пілотів і авіаторів, повним кавалером ордена Слави стати не міг. Ось як описує типовий шлях кавалера Валерій Дуров у своїй книзі «Російські і радянські бойові нагороди»: після першого нагородження солдатів або сержант ставав старшиною; з другим нагородженням старшину переводили в молодші офіцери, яким ця нагорода вже не видавалася. В авіації ж старшин нерідко відразу переводили в лейтенанти, минаючи звання молодшого лейтенанта, так що і там повним кавалером стати можна було не завжди.
Але от якщо старшина або молодший лейтенант отримував стягнення і був понижений у званні (при цьому нагород зазвичай не позбавляли), то він цілком міг отримати третій орден і підвищення. Такі випадки в РККА були, хоча і не були звичайною практикою. Набагато частіше орден Слави опинявся на мундирі офіцера з іншої причини.
Нагорода штрафників
В період Великої Вітчизняної війни посилання в штрафбат була досить поширеним покаранням. На відміну від штрафних рот, в батальйони відправляли виключно офіцерів, причому не за політичні та не за тяжкі кримінальні статті. Список провин, за які можна було стати штрафником, досить широкий — від крадіжки і перевищення службових повноважень до бійки або недбалості на посаді.
Офіцер у штрафбаті позбавлявся звання і посади, але міг повернути собі погони, відзначившись у бою або отримавши поранення (спокутувавши кров’ю). Тому більшість штрафників були добре мотивовані і робили відчайдушні подвиги, за що отримували «солдатський орден і реабілітацію.
Пояснити орден Слави на грудях лейтенанта або капітана (не кажучи вже про майора або підполковника) давніми заслугами вже було не можна — з’явилася нагорода лише наприкінці 1943, а дослужитися до офіцерського звання в короткий термін не представлялося можливим. Ось і виходило, як пише Олександр Пыльцын у своїй роботі «Головна книга про штрафбатах», що орден ставав такою міткою штрафбатовца і нерідко точкою в кар’єрі офіцера — провинилися просували по службі вельми неохоче.
Ярослав Горбунов

Джерело: http://yavtanke.org.ua/