Ось так це і починалося…
На дворі 1983 рік. Несподівано один з радянських заводів «Автовазу» вимушено зупиняє конвеєри на три дні. Конвеєрна стрічка починає жити своїм життям, ніхто не може зрозуміти, в чому справа. Тільки пізніше з’ясувалося, що програмне обладнання заводу зламав звичайний випускник МДУ. Сьогодні його називають першим радянським хакером.
Допомога роботів
Незважаючи на те, що пересічний радянський громадянин ніколи в очі не бачив комп’ютера, на заводах СРСР вже масово використовувалися промислові роботи, які управлялися за допомогою комп’ютерів (ЕОМ). Ще в 1971 році під керівництвом Петра Беляніна в країні розпочався випуск перших промислових автоматизованих конвеєрів. Як показали експерименти, лише один виробничий робот дозволяв заощадити близько 10 тисяч рублів. У зв’язку з цим до початку 1980-х років по всій країні було побудовано близько 28 тисяч промислових роботів. В майбутньому навіть планувалося створити повністю автоматизовані заводи з мінімальною участю людини. ЕОМ не тільки керували конвеєрами, але і вели облік деталей, зарплати, календарне планування, розрахунки і т. д.
З масовим поширенням комп’ютерів на заводи тепер потрібні не лише інженери, слюсарі і токарі, але також математики і програмісти. Особливо високо цінувалися останні. Програмісти отримували вдвічі більше звичайних робочих. Часто їм видавали безкоштовно дачі, премії, і організовували закордонні ділові поїздки. Сорок років тому висококласних програмістів було вкрай мало, тому вони цінувалися на вагу золота. Одним з таких хлопців і був герой нашої статті — Мурат Утрембаев, випускник МДУ.
Зламуємо «АвтоВАЗ»
Відразу ж після закінчення престижного вузу Мурат влаштувався на Волзький автомобільний завод в Тольятті. У той час це був, мабуть, самий досконалий в технологічному плані автоконцерн у всьому Радянському Союзі. Кар’єру на заводі Утрембаев почав з посади молодшого програміста. Відзначався неабияким інтелектом і швидко освоїв принцип роботи. Втім, великі гроші й закордонні поїздки молодому спеціалісту поки ще не світили. Але Мурат вирішив не впадати у відчай і став вивчати систему зсередини.
У той час програмне забезпечення заводу було повністю відкритим. В разі чого програмісти могли змінити код ЗА і ніхто про це навіть не дізнався. Утрембаев помітив цікаву закономірність. Припустимо, на автоматизованій лінії виникала проблема, техніки підтверджували справність обладнання і справа підключалися програмісти. З’ясовувалося, що проблема криється в програмній помилку. Збій швидко звільнявся, а виправив її програміст отримував премію та визнання керівництва. Незабаром у Мурата виникло логічне припущення, а що якщо програмісти самі створюють помилку, а потім самі ж її і виправляють. В голові у Утрембаева дозрів план. Програміст вирішує написати шкідливу програму з відстроченим запуском. Вірус повинен був автоматично активізуватися в день повернення Мурата з відпустки. Таким чином, програміст забезпечував собі алібі: ніхто не подумає на людину, який тільки що прийшов з відпустки. Після того як конвеєр почне «сходити з розуму» Утрембаев вирішує проблему. Як підсумок, премія забезпечена, а може бути і підвищення. Вірус він завантажив за допомогою звичайної дискети. Але грандіозного плану Мурата не вдалося здійснитися, так як він запланував.
Вірус запустився за два дні до повернення програміста з відпустки. Автоматизована стрічка буквально збожеволіла і почала змішувати всі деталі невпопад. Завод змушені були зупинити. На місце прибули співробітники КДБ. Так як всі роботи були повністю справні, стало очевидно, що проблема криється в програмній помилку. Для вирішення проблеми були підключені десятки досвідчених програмістів. Тільки через три дні був виявлений і ліквідований шкідливих код. За час простою завод зазнав збитків у розмірі мільйона рублів.
Суд над хакером
Не дивно, що повернувся з відпустки Утрембаев жахнувся того, що відбувається. Він зрозумів, що накоїв, і вирішив перший час мовчати. Але незабаром, забоявшись, що його можуть розкрити, вирішив сам піти і зізнатися у скоєному злочині. За добровільне визнання хакера не заарештували, а суд влаштували прямо в будівлі заводу. Ось тільки радянські юристи зіткнулися з однією проблемою.
Як виявилося, за законодавством Радянського Союзу Утрамбаев був не винен. До цього інциденту правосуддя не мав справи ні з чим подібним. Не було поняття «комп’ютерна безпека», не було і законів про захист програмного забезпечення. Хакер нічого не крав, не ламав — він просто вніс деякі зміни в систему. Спочатку справу порушили за статтею «Диверсія», за якою Мурата на довгі роки могли запроторити за ґрати за можливого співробітництва з іноземними властями. Але враховуючи щиросерде зізнання і те, що Утрамбаев вів активну співпрацю зі слідством, звинувачення пом’якшили до «Псування держмайна». У підсумку йому дали умовний термін за хуліганство, знизили до рядового слюсаря, на посаді якого він повинен був відпрацювати два роки. Після цього терміну Мурат звільнився з «Автовазу» і повернувся на батьківщину в Казахстан. Про подальшу долю першого радянського хакера більше нічого не відомо.
