Прихована інфляція в СРСР: як насправді радянський рубль знецінився

84


У пізньому СРСР був такий анекдот: «Що таке шлях до комунізму? При Леніні — наче в метро їхали: навколо темно, а попереду світло. При Сталіні — як у трамваї: одні сидять, інші трясуться. При Хрущові — як у літаку: один рулить, інших нудить. А за Брежнєва — як в таксі: чим далі, тим дорожче».
В одній статті неможливо охопити неосяжне і розповісти про всі сторони життя радянських людей в «епоху застою». Це стаття про прихованої інфляції в пізньому СРСР.
Офіційно інфляції в СРСР не було
Як запевняли партія і уряд, відбувалося неухильне зростання добробуту трудящих, що виражався в регулярному підвищенні заробітної плати. Насправді всі чудово бачили, що зростання цін на споживчі товари часто не відстає від зростання доходів, «з’їдає» левову його частку, що перетворює підвищення зарплати великою мірою у фікцію. Або ж потрібні товари просто зникають з асортименту (знаменитий радянський дефіцит). Ціни на все встановлювалися державою. Тому те, що відбувалося час від часу підвищення роздрібних цін було мовчазним визнанням з боку держави факту прихованої інфляції.
У кількісному відношенні зарплати в СРСР росли в хрущовське і особливо в брежнєвське час дуже швидко. Якщо в 1955 році середня місячна заробітна плата становила 71,8 рубля (тут не враховується різниця за галузями, професіями і союзним республікам) в обчисленні після 1961 року, коли був проведений обмін старих грошей на нові із розрахунку 10:1, а в 1960 — 81,6, то вже в 1965 — 96,5, в 1970 — 122, в 1975 — 145,8, в 1980 — 168,9 рубля. У 1987 році середньомісячна оплата праці в сільському господарстві становила 167 рублів, робітників і службовців — 201 рубль.
Повзучий ріст цін Економісти, які пишуть про господарство пізнього СРСР, зазвичай акцентують увагу на надлишку вільної грошової маси внаслідок дефіциту товарів і послуг. Однак відбувався і ріст цін, який знижував реальний ефект від зростання зарплат. Причому зростання цін стосувався, насамперед, послуг, а особливо помітно відбувалося в тих невеликих сегментах економіки, де стихійний ринок диктував свої закони.
Повільно і поступово, але неухильно правління Брежнєва зростали ціни на послуги ЖКГ. Для більшості людей це, правда, компенсувалося неухильним зростанням якості житла та послуг. З громадським транспортом було гірше. Скажімо, ціни на звичайний міський транспорт не росли. Але ось, наприклад, міські маршрутні таксі в Москві подорожчали за 1970-е роки з 10 до 15 копійок. Один кілометр проїзду в легковому таксі за цей же час — з 10 до 20 копійок. Один квиток в купе у швидкому поїзді від Москви до Ленінграда в 1970 році коштував 12 рублів, у 1985 — 16 рублів, а від Москви до Волгограда в ці ж роки — 17 рублів і 22 рубля відповідно. Ціна на квиток з Москви в Волгоград за той же термін піднялася з 18 рублів до 31 рубля.
Реформа з обміном грошей в 1961 році сприяла стихійного зростання цін на колгоспних ринках, а також негласного винагороди за послуги. Ціни на м’ясо, молоко, овочі на ринках знизилися не в 10 разів, як слід було б з виробленого обміну грошей, а лише в 3-4 рази. Вже за наступне десятиліття вони досягли дореформеного рівня. Як згадують, якщо до 1961 року, запрошуючи до себе сантехніка, платили йому за роботу, як «лівого» винагороди, рубль, то і після 1961 року платили той же рубль, тобто 10 дореформених рублів. Старий масштаб цін нависав над людьми чисто психологічно.
Підвищення державних роздрібних цін на продовольство і промислові товари відбувалося часто за рахунок вимивання дешевого асортименту. Так, коли в 1970-ті роки стали з’являтися нові телевізори з порівняно широким екраном, то вони були дорожче старих, з маленьким екраном. Випуск останніх був припинений. Особливо помітним було зростання цін, у зв’язку з випуском нових моделей, на те, що в СРСР вважалося предметами розкоші, наприклад — автомобілі. У 1950-ті роки автомобіль «Москвич-400» коштував 4000 тогочасних рублів (400 пореформенных рублів), автомобіль «Перемога» — 8000 (800) рублів. На початку 1980-х років найдешевшим автомобілем «Запорожець», і коштував він ті ж 4000 рублів, тільки нових. «Москвич-412» коштував близько 7500 рублів, а «Волга-24», рівнозначна по класу «Перемозі» в її час — 15 000 рублів.
Дорожче, ніж в 1913 році і в капкраїнах
Роздрібні ціни на споживчі товари в СРСР, в силу низького технологічного рівня і нестачі виробництва, доводилося підтримувати на рівні, що істотно більш високому, ніж у розвинених капіталістичних країнах, якщо вважати за офіційним курсом рубля в той час (за курсом «чорного ринку», втім, нерідко теж). У зв’язку з цим представляє інтерес секретна записка, спрямована в грудні 1965 року заступником голови Держкомцін А. Кузнєцовим у Планово-фінансовий відділ ЦК КПРС.
У записці, насамперед, вказувалося на реальну інфляцію, що проявилося в зростанні цін на споживчі товари. Порівняно з 1940 роком роздрібні ціни (з урахуванням обміну грошей, виробленого в 1947 та 1961 рр.) зросли в середньому: на всі товари — на 139,4%, у тому числі на продовольчі — на 151,4%, на непродовольчі — на 125,9%. При цьому на окремі види товарів зростання цін виявився ще значніше: на цукор — 172%, кондитерські вироби — 173%, вино — 168%, на вовняні тканини — на 164%, на бавовняні — на 175%, на швейні вироби — на 154%, на шкіряне взуття — на 164%.
Зазначалося, що ціни в Радянському Союзі, виражені в інвалютних рублях, істотно вище роздрібних цін у США і капіталістичних країнах Європи: на цукор — в 3 рази, на тваринні і рослинні жири — в 2-3 рази, на рибні консерви — в 3-3,5 рази, на вино — в 4-5 разів, на шоколад — в 10 разів, на одяг — в 3-5 разів. Вказувалося і на більш високий рівень цін в СРСР в порівнянні з Російською імперією в 1913 році, в перерахунку на золотий еквівалент рубля.
Рекомендувалося провести зниження роздрібних цін у восьмій п’ятирічці (1966-1970). Однак, як ми знаємо, такого зниження цін проведено не було. Навпаки, проводилася з 1965 року економічна реформа під керівництвом голови Ради Міністрів СРСР А. Н. Косигіна, поощрявшая політику підприємств на підвищення заробітних плат своїм працівникам, стимулювала зростання цін і фактичну інфляцію. При цьому, як зазначає дослідник цієї доби Д. О. Чураков, зростання заробітних плат відбувався передусім у директорів підприємств, начальників цехів, майстрів, інженерно-технічного персоналу і значно менше стосувався рядовий маси робітників і службовців.
Ярослав Бутаков