Пропагандистська підводна атака

27


Атомний підводний човен «Курськ». 1999 рік. Фото ИТАР-ТАСС/Олександр Раубе
Мінкульт видав прокатне посвідчення фільму «Курськ», спрямованому на пропагандистську обробку російських підводників
Автор:
Єгор Холмогоров
У 1880-і роки відомий російський публіцист-консерватор Михайло Никифорович Катков назвав Міністерство закордонних справ Росії, яке в ту пору очолював прогермански налаштований барон Гірс, «Міністерством іноземних справ Росії». За аналогією доведеться запідозрити, що нинішнє Міністерство культури Росії вирішило прийняти почесну назву «Міністерство наклепу на Росію».
Інакше неможливо пояснити, навіщо важливого державного відомства, очолюваного міністром, який в особистій якості всіляко підкреслює свої патріотичні переконання, треба один за іншим випускати в російський прокат фільми, які неможливо назвати інакше, ніж плювком в країну, народ, армію.
У минулому році на екранах країни пройшов «Червоний воробей», де президента Росії звинувачували в організації замовних вбивств, що здійснюються російськими спецслужбами. Зараз плететься по порожніх залах безсоромна наклеп на наших солдатів і командування в Афганістані – «Братство» Лунгіна, осыпаемое градом глузувань і презирливих рецензій, причому і в ліберальній пресі – режисерові пригадали навіть отруйну фразу, одного разу відпущену в його адресу Жаном Люком Годаром: «Стоїть дві секунди подивитися відео, яке демонструє Павла Лунгіна, поїдає свій йогурт в Каннах, щоб негайно зрозуміти, що перед вами пройдисвіт».
І от, не встигли ми відійти від колишнього ганьби, як підходить новий. Мінкульт повідомив, що видав прокатне посвідчення фільму «Курськ», рассказывающему про трагедію російського атомного підводного човна в серпні 2001 року. Знову навмисне спотворення фактів. Знову плювок в Росії і одного з двох її союзників – військово-морський флот.
Пропагандистская подводная атака россия
Причому цього разу справа навіть не оправдаешь підтримкою вітчизняного кіновиробництва або впливом зацікавленого ветерана-мемуариста, як була справа з фільмом Лунгіна. «Курськ» від початку і до кінця знімався на Заході, по західній книзі, без російських акторів (хоча запрошення наших стає вже хорошим тоном при створенні фільмів про Росії), з базою ВМФ Франції Тулон в ролі нашого Видяево. Годуванням прокатників фільм теж не є – він настільки слабкий і нудний, що його збори будуть досить обмеженими, і сумніваюся, що, незважаючи на гучну тему, перевищать 50 млн рублів. А якщо почнеться агресивна рекламна кампанія, то це буде лише означати, що перед нами зовсім не кіно, а відверта пропаганда.
В чому проблема цієї стрічки Томаса Вінтерберга, спродюсированной Люком Бессоном? «Курськ» – це не фільм-катастрофа про загальнолюдської біді, а цілком конкретне і чітке послання до російським військовим, морякам, до всіх громадян Росії: «Ваш ворог – російська держава і його військова міць. Без неї вам всім було б краще, позбавтеся від неї скоріше, і вашим хлопчикам не доведеться страждати, а наші доброзичливі адмірали-джентльмени вам допоможуть».
Схема катастрофи АПЛ сценаристом обрана сама стандартна – нібито вибухнула перегревшаяся торпеда нової конструкції – мовляв, росіяни, у яких флот просто розвалився за радянські часи, самі у всьому винні. Жодних альтернативних варіантів, включаючи вірогідність причетності до загибелі «Курська» натовської підводного човна, в чому були впевнені багато і після трагедії, і зараз, навіть не обговорюється. Цю версію не згадують, як ніби її й не було (і тут ще одна функція подібних фільмів – художньо канонізувати версію, вигідну для відводу очей).
Дія зосереджена на стражданнях підводників, нібито кілька діб замкнених в дев’ятому відсіку човна і гинуть буквально за кілька годин до того, як приходить затримана російськими бюрократами і адміралами західна допомога. Для цього хронологія подій безбожно розтягнута, акти трагедії усвідомлено переплутані, прийняті найабсурдніші конспірологічні версії (чай не питання про те, хто потопив човен, – тут можна). Творці фільму все зробили для того, щоб створити враження, ніби через довгі години і дні на «Курську» ще було кого рятувати, мало того, живі підводники у відсіку поєднуються з подіями зустрічі родичів з віце-прем’єром Клебановим, що відбувалися в дійсності тільки дев’ять днів після трагедії, 21 серпня 2001 року, коли норвежці вже пристыковались до «Курська» і розкрили люк, виявивши, що живих давно вже немає.
Пропагандистская подводная атака россия
Ця зустріч віце-прем’єра і головкому ВМФ з родичами загиблих, на якій стався знаменитий скандал, найкраще характеризує «творчий», з дозволу сказати, метод творців фільму. Тяжкі і жахливі кадри материнського відчаю тоді були показані телеканалами, і їх можна переглянути і сьогодні.
«Вони за 57 доларів закриті зараз в консервній банці… Навіщо я його ростила? Скажіть, у вас є діти? У вас немає, напевно, дітей!» – кричить Надія Тылик. Поруч два офіцери у формі, її чоловік і родич. «Що він не зрозуміє? Нічого вони не розуміють!» – кричить жінка, перекрикуючи інших осиротілих, які намагаються її заспокоїти. До Надії підходить медсестра і не відразу, але все ж робить їй укол заспокійливого. Чоловік намагається відвести дружину, але та знову починає сипати прокльонами: «…Ні, ніколи в житті я вам цього не прощу! Знімайте погони! Ви за свої погони боїтеся! Знімайте їх всі зараз!» Рішучим жестом чоловік розгортає жінку до себе, а потім близькі допомагають вивести її із зали, дбайливо підтримуючи під руки.
У стрічці Вінтерберга та ж сцена, зафіксована на відео і не має різночитань, зображена так. Літня жінка кричить на адміралів: «Ви хочете, щоб наші діти загинули ні за що ні про що! Ви, адмірали та інші кляті бюрократи! Горите в пеклі! Кров наших мужів і дітей на ваших руках». Адмірал у відповідь бризкає слиною: «Заспокойтеся! Виведіть її!» На жінку навалюються двоє крутих хлопців — мабуть, з «кейджиби», в той час як яка наловчилася на пытаемых у психлікарні дисидентів медсестра вганяє в неї шприц. Зал обурюється: «Що ви зробили?» Бунтарку выволакивают із залу чи не за ноги. Починається масова бійка, лунає крик: «Не чіпай мою дружину! Прибери від неї руки!» На бійку дивиться хлопчик Міша, чий батько задихається в дев’ятому відсіку підводного човна, що терпить лихо (насправді, нагадаю, батько до цього моменту вже точно мертвий)…
Отже, художнім засобом є в цьому фільмі брехня, а художньою метою і рушійним мотивом – ненависть. Причому це ненависть не до бездушної і лицемірною бюрократії, не до ганебного розвалу горе-реформаторами російського флоту, в результаті чого все цінне було розпродано, рятувальний загін водолазів розпущений, а на порятунок екіпажу змогла висуватися тільки застаріла техніка. Ні, об’єктом ненависті до франко-бельгійському фільмі виявляється сама Держава Російське, його державна міць, його сила, його флот – саме їх глядач повинен в результаті зненавидіти.
Пропагандистская подводная атака россия
Пам’ятник загиблим морякам «Курська» в Мурманську. Фото: Alan Kean/shutterstock.com
Фактором постійного роздратування виступають російський герб і флагман Північного флоту «Петро Великий». Вони регулярно потрапляють у кадр тоді, коли адмірали кажуть якусь брехню, проявляють бездушність і жорстокість. В уста бюрократам напхане фрази про «доблесні традиції російського флоту». Якщо і справді вважати причиною загибелі човна і підводників анархію і розвал всього, то цілком логічно, що єдиним способом не допустити такі трагедії є зміцнення державності, відмова від реформаторської свистопляски, наведення порядку на підводному флоті. Щоб «Курськ» не повторився, Росія повинна бути сильною державою. Але ні, Вінтерберг хоче, щоб його глядач зненавидів російську державу і прийшов до висновку: «немає флоту – немає проблеми».
Державі протиставлені прості підводники. Вони відмінні хлопці – закладають годинник, щоб оплатити весілля товариша, відмінно плавають під водою, проявляють неймовірне терпіння, до останнього виручають один одного. Перед смертю співають героїчну пісню… чомусь на мотив гімну американського штату Меріленд (особливого цинізму додає те, що «Мэрилендом» називається одна з американських субмарин). Загалом – золото, а не люди, російське вєлікодєржавіє тільки зіпсувало їх.
І тут намацується ниточка, яка приводить нас до замовника подібної голлівудської продукції. Ми ж все це недавно вже бачили, причому у фільмі, який Мінкульт чомусь, всупереч своїй антипатріотичну практиці, спробував загальмувати. Називався фільм «Хантер Кілер». Там теж хороший російський підводник з загиблої човна в північному морі проводив американську субмарину надсекретним фарватером, – зрозуміло, щоб досягти шляхетної мети – врятувати світ від третьої світової війни, яку затівали свергшие російського президента військові-змовники. Американські спецназівці кришили російських пачками, а мудрий «кеп» зірково-смугастої підводного човна дружив «поверх бар’єрів» з недовірливо-благородним російським капітаном.
А ще був веселий і незлий кінокомікс «Аквамен», в якому чудовисько морське рятувало екіпаж російської підводного човна від поганих хлопців, причому супергерой по ходу бився російської торпедою як голоблею.
Зміст цих послань, звернених до російським підводникам, цілком зрозумілий: «Ви – гарні хлопці, ми вас дуже поважаємо, ваша держава вас не цінує, зате ваші найближчі друзі – американські і британські капітани, з якими ви повинні бути в діалозі і співробітництві. Якщо що – вони вас врятують».
Пропагандистская подводная атака россия
Чому західні пропагандисти так перейнялися співчуттям саме до наших підводникам, зробивши їх прицільної категорією свого опромінення, теж зрозуміло. У Росії з’явилося унікальне зброю, «зброя Судного дня» – «Посейдон». У разі його застосування настане вже повний і остаточний занепад Заходу. І, зрозуміло, у зв’язку з цим західним розвідкам потрібні саме на нашому підводному флоті агентура, співчуваючі, відкриті до співпраці і широко мислячі. Кожен на підводному флоті, швидше за все, стане в найближчі роки об’єктом і прицільної розробки, і жертвою пропагандистських залпів по площам, як з фільмами типу «Курська».
І незрозумілим залишається тільки одне – чому російський Мінкульт сприяє цим залпам, доносячи ворожі боєголовки до мети – притому що ціною одного «точного попадання» може бути доля країни та її народу.