ЕПІГРАФ: «Росіяни завжди приходять за своїми грошима…» (Отто фон Бісмарк)
Історія ця трапилася в маленькому французькому містечку Авіньйон. Історія типова для наших часів і показова. Те, що Європа захлинається в потоках мігрантів з Близького Сходу, знають всі. Як знають і те, що мігранти ці не завжди ведуть себе в рамках європейської моралі. Та що там моралі, вони не завжди ведуть себе навіть у рамках європейських законів країн перебування, на мораль вони, взагалі, плювати хотіли. І європейці це все покірно терплять. У гіршому випадку, не винісши ганьби з масовим зґвалтуванням їх жінок, європейські мужики виходять у жіночих панчохах і спідницях на марші протесту. Мені навіть страшно подумати, що було б у Росії, не дай Бог щось подібне якби б там. Живі араби позаздрили б мертвим. І араби це знають, тому й не нахабніють.
До речі, в Україні, зараз стрімко перетворюється з країни 2-го до країни 3-го світу, число вихідців з Африки, Азії та Близького Сходу помітно додалося. Суджу це чисто візуально, на своєму особистому досвіді. Я сам живу в Харкові. І на вулицях мого міста вже в очах рябить від приїжджих гостей. Раніше такого не було, об’єктивно кажу. І хоча це не мігранти, а студенти, але їх стало в рази більше. Просто кратно! Країна зубожіє і тепер тут на 100 доларів можна дозволити собі таке, що у себе навіть на 1000 далеко не кожен з них міг дозволити собі. Раніше вони для нас були чучмеками, тепер, схоже, ми помінялися ролями, чучмеками стали для них вже ми. Вдень у місті всі кафешки заповнені іноземцями, у місцевих кафе грошей вже немає – жеруть будинку, що Петя-Вова послав. На вулицях «понаїхали» ходять галасливими натовпами, розгорнутими по фронту, легше перестрибнути, чим обійти. Ведуть себе нахабно, ніколи не поступаються дорогою, ніби тебе зовсім немає в природі на їх шляху, голосно базлают по своїм мобільним телефонам, на зауваження оточуючих реагують агресивно. Не можу сказати, що так поводяться всі, індійці і пакистанці в чалмах ведуть себе культурно, інші азіати теж, хоча не всі і не завжди). Але от представники країн Близького Сходу та деяких країн Африки — реально борзеют.
Сам бачив на вулиці, як на обурення дівчата, висловлене свого супутника, з приводу гучного розмови по мобілі, що йде попереду них араб раптом перервав свій тарабарский розмова, розвернувся до неї і чистою російською матерною мовою повідомив їй, хто вона, хто її мати, і де він їх мав і в якій послідовності, після чого, як ні в чому не бувало, продовжив спілкування по телефону. Хлопець дівчини при цьому плавно обтекал, як ніби нічого й не сталося. Навів цей приклад, щоб показати, як за 5 років європейського вибору спрямованих на інформаційним ударом ламають нашу історичну матрицю, роблячи з нас безхребетних європейців, які готові ще й штани зняти, щоб чучмекам зручніше було їх мати. У Росії подібне до щастя не можливо, але якщо підете по нашому шляху, то самі будете дивуватися отриманими результатами. Ось що хрест животворящий з людями робить»! Я жартую, звичайно, подібними технологіями займаються люди, на яких, взагалі, хреста нема! (І поклоняються вони при цьому іншим богам, і живуть в інших місцях, з видом на Темзу і Потомак). Але в Харкові, слава Богу, ще не всі такі, про них я розповім нижче, а зараз повертаюся в славне місто Авіньйон.
Там у місцевому магазинчику стався випадок, який порвав шаблон тамтешніх аборигенів і додав число шанувальників ненависного Путіну. Випадок рядовий, банальний, але тим ще більш показовий. Французи дуже люблять свій хліб, місцевої випічки, і щоранку шикувалася черга з стражденних за багетами місцевої пекарні. Люди терпляче чекали в черзі, поки господар викладав свій хліб, і так було завжди. Але в один прекрасний день звичну картину порушила натовп з п’яти бороданів-арабів, які спокійно обійшли чергу, забрали з прилавка весь хліб і як ні в чому не бувало пройшли до касі. У магазинчику зависла тяжка тиша. Хтось проковтнув набігла слину, хтось зробив вигляд, що так і треба, але ніхто не зробив навіть спроби, щоб припинити беззаконня. Повислу обтяжливу паузу порушив голос якогось лисого пана в майці-алкоголичке з портретом Путіна, який стояв у кінці черги: «Я не зрозумів базару?!», — сказав він на незнайомому французам мовою. Після чого відокремився від обтекавшей приниження натовпу, підійшов до арабів, гомінким компанією, віруючим, які стовпилися біля каси, відважив підсрачник найближчого з них, і з занесенням фізичної попередження в зуби ввічливо забрав у нього весь хліб, який той тримав перед собою. Сторопіла від такого нахабства друзі постраждалого бороданя рипнулися було пообурюватися, розмахуючи при цьому руками, але вже після першого нокдауну самі стали здавати хліб очманілим від всього, що відбувається французам, які стоять у черзі. Пан в майці-алкоголичке при цьому взяв лише один багет, розплатився і вийшов. Слідом за ним вийшли і араби, несучи свого товариша, який чомусь як-то відразу після спілкування з лисим розучився ходити. Що залишилися в магазині покупці поволі приходили до тями, переварюючи подію. Тишу порушив лише голос господаря пекарні: «Це русія!», — виніс вердикт він. І всі присутні охоче погодилися з ним – на таке здатні дійсно були тільки росіяни! Після чого у Путіна у Франції стало шанувальників на 20 осіб більше.
Чого я згадав цю історію? Тому що щось подібне сталося з моїм хорошим товаришем не так давно вже в Харкові. Тут, як ви зрозуміли, теж вистачає всіх цих «прибульців». І саме з ними і перетнувся мій товариш. Нічого не звичайного, знову рядовий, банальний випадок. Згадав про нього, лише прочитавши зведення «бойових дій» з Авіньйона. Мій друг тоді теж стояв у черзі, і теж за хлібом. Та й не було там ніякої черги. Перед ним стояв якийсь араб з дівчиною-перекладачкою (мабуть, недавно заїхав і мова ще не освоїв) і вибирав хліб, мій друг теж щось вибирав. Оглянувся на шум. Шуміла продавщиця, виявляється араб, вибираючи лаваш, розірвав упаковку і став мацать хліб, перевіряючи його свіжість, після чого відкинув не вподобану йому упаковку і став розривати наступну. Не можна сказати, що продавщиця йому зовсім ввічливо на це вказала. На доступному їй діалекті вона пояснила воїну пустелі, що у нас так не прийнято, і що за розірвану упаковку йому теж доведеться заплатити. Не можна сказати, щоб араб її не зрозумів, але те, що відбулося далі, увігнав її в крайнє зневіру і подив. Араб схопив зі стелажа хліб, кинув його на підлогу і став топтати ногами, попутно пояснюючи продавщиці на своєму арабською мовою, де, в якому місці і в якій позі буде з нею вступати в статеві відносини і що він про все це думає. Продавщиця впала в культурний шок. В магазині крім мого товариша і араба з перекладачкою нікого не було. А далі сталося те, про що французи вже почали забувати.
Мій друг без всяких зайвих слів підійшов до оборзевшему чучмеку і просто засунув йому в торець. Араб, мабуть, не відразу зрозумівши за що, почав на своєму тарабарском говіркою йому заперечувати, при цьому абсолютно марно згадуючи всує мати мого товариша, (що в підсумку і стало його трагічною помилкою!). Після чого всі розмови закінчилися, воїн Аллаха отримав з носка в живіт і тихо затужив прямо на підлозі. Тут же на повну потужність включилася вже перекладачка, яка супроводжувала спадкоємця фараонів. Вона, бризкаючи слиною і розмахуючи телефоном, стала кричати, що зараз викличе поліцію і моєму другові не поздоровиться. Спадкоємець фараонів при цьому від криків, мабуть, прийшов в себе, і на подив продавщиці став лазити по підлозі, збираючи хліб в пакет. Дивлячись на це, стулила пельку навіть його перекладачка. Мабуть, араб був якогось знатного роду і такої ганьби від нього не чекала. Тишу порушив мій друг, давши перекладачці свій телефон зі словами: «Викликай поліцію, я чекаю…». Перекладачка після цих слів зависла, як комп’ютер, проглотивший «троянського коня», мабуть, з переляку забувши телефон поліції. Потерпілий же чомусь не став чекати приїзду поліції, а розплатившись за хліб (той самий, який до цього топтав ногами!), зволів покинути заклад. Слідом за ним, з криками, що вона це так не залишить, поскакала і його супутниця. Продавщиця, оговтуючись від культурного шоку, змогла лише зауважити моєму другові: «Даремно ви так! Він все-таки іноземець, у вас могли бути неприємності!». На що мій друг сказав: «Мені плювати! Я сам іноземець!». А треба сказати, що мій друг живе в Україні, будучи при цьому громадянином Ізраїлю, (просто його дружина-українка не може залишити своїх престарілих батьків), і відмінно зрозумів, що цей чучмек на своєму арабському мові йому погрожував. В Ізраїлі за подібні слова можуть не тільки фотокартку зіпсувати, але і відправити на тривале лікування в стаціонар, і там араби, знаючи це, фільтрують базар.
Але, справедливості заради я повинен зауважити, що мій друг повів себе тут не як єврей, а як російський. Точніше, як російський єврей. А російська це не стільки національність, скільки спосіб мислення. Скажу більше, російську – це, взагалі, не національність, а форма існування матерії, культурно-історичний код, прописаний на підкірці. Код, який отримує будь-який росіянин разом з молоком матері, точніше з усвідомленням власної приналежності до Великої країні і Великої Історії. Це саме те, що і намагаються витравити з нас наші вороги. Саме цього вони найбільше і бояться нас. Саме це вони і намагаються зруйнувати в українцях, які є плоть від плоті росіяни. І не треба їм у цьому допомагати, відштовхуючи від себе український народ, звинувачуючи його поголовно в зраді! Ви навіть уявити собі не можете, які сили зараз кинуті на розрив наших історично сформованих зв’язків. І не розуміти цього можуть лише дурні і зрадники. Самі виберіть для себе, хто ви?! Навіть не знаю, що краще, бути корисним ідіотом, або патологічним дурнем? Помилка часом гірше злочину! Є речі, які росіяни не прощають. І не треба їх провокувати! З цим стикаються всі і на Заході, і на Сході, росіяни ламають там склалися традиції, відновлюючи порушений в 90-ті баланс. Все, що російській добре, німцю – смерть! І саме тому до нас особливе ставлення на Заході, де під погано прихованою побоюванням проглядає нічим не прикрите повагу. Навіть в Ізраїлі поява російських євреїв сильно змінило поведінку самої держави. Воно стало діяти все більш безбашенно, все менше озираючись на США і все більше поглядаючи в бік РФ.
У моєму під’їзді з 10 квартир, чотири знімають іноземці. Від одних хазяйка не знала вже, як позбавитися, влаштували у неї в квартирі наркопритон, з еврокухни зробили щось типу шашличної, рознесли вщент всю наявну меблі, відкриваючи про мармурову стільницю пляшки, поламали все, що змогли. Жили там, в 3-х кімнатній квартирі чоловік 20, причому, змінного складу. Гірше циган! Коли вона змогла їх вигнати, перехрестилася. Але ремонт влетів їй «в копієчку»! Не скажу, що так поводилися усі, але ці араби попалися такі. Інші «гості», вже з Африки, з Нігерії, коли з’їжджали, вирішили, щоб не тягнути шмотки, скинути їх з вікна 5-го поверху, для чого мало не виламали склопакет (баули в вікно не пролазили). Дикі люди! Добре сусід вчасно помітив, припинив, а то б «потрапив» ще й на вікна. У нас на ринку вже майже не залишилося місцевих, його взяли під свій контроль в’єтнамці, причому, вже давно (ще до майдану). А це найбільший речовий ринок Східної Європи. Нещодавно, потрапивши туди, я офігів – ніби потрапив в іншу країну, п’яні б’ються негри і мечеть, яка, взагалі, ніколи не було. Реально ці чучмеки пускають тут свої корені, облаштовуються надовго, якщо не назавжди, встановлюючи тут свої порядки.
Але росіяни тим і відрізняються від інших етносів, що поглинаючи і завойовуючи їх упродовж усієї своєї історії, вони дозволяли їм зберігати при цьому свої національні особливості і власну ідентичність. Але в рівній мірі росіяни вимагають до себе такого ж ставлення, зберігаючи і захищаючи власні звичні їм правила поведінки на чужих територіях, куди б їх доля не закинула. Показова в цьому плані історія нашої (російської) 14-річного пацана, волею долі опинився в Америці, в американській школі, де правила поведінки диктувала місцева банда таких же, як він, за віком підлітків. Не мені вам розповідати, що росіяни й американці досить сильно відрізняються за менталітетом, причому історичні відмінності ще більше поглиблюються пануючими в американському суспільстві уявленнями про те, як правильно себе вести. Ця лінія поведінки нав’язується зверху» — через мас-медіа, а в школі – через адміністрацію та вчителів. Там у школах процвітає доносительство, яке не вважається негожим, а навіть заохочується адміністрацією. Закласти сусіда по парті, що він списує або ще що – миле діло, стукачу ніхто навіть слова не скаже. У Росії ж стукачів, м’яко скажемо, зневажають, за таке можуть і фотокартку особи зіпсувати. При цьому в американських школах і коледжах міцно вкоренилася «дідівщина», коли старші «щемлять» і пригнічують молодших, і клановість. Про наркомафію, добравшуюся і до шкіл, і через своїх агентів, що поширює там свою продукцію, я вже мовчу.
З цим усім і зіткнувся там наш герой. Але повівся на подив багатьох зовсім не так, як там було прийнято. Практично з перших же занять Денис поставив себе як чи не самий крутий пацан школи, хоча не робив для цього жодних особливих зусиль. Ну, пару разів заступився за слабшого, ще кілька разів захистив дівчину. При цьому не засцяв» виступити в поодинці проти цілого натовпу малолітніх гопників, що для тих було повною несподіванкою, після чого про нього в школі почали складати легенди. У нього навіть з’явився власний фан-клуб з місцевих заморышей, а малолітні «бандити» запропонували йому особливі умови «співпраці», яке було, природно, їм відкинута. Треба зауважити, що у себе в Красноярську він ніколи не вважався «крутим», звичайний пацан, з звичайної фіз. підготовкою, особливою зухвалістю поведінки до цього ніколи не відрізняється. У нас половина таких! Незвичайним для американців виявилася ментальність нашого героя, його готовність заступитися за слабкого, без страху опинитися одному проти всіх. Для нас, погодьтеся, це норма поведінки, для американців – розрив шаблону. Мабуть, сама модель відносин в американській школі така, що будь-яка людина, здатний за себе постояти не на словах, а на ділі, та ще й дотримується якихось моральних правил, здається їм дивним. Тому і бояться американці росіян, що не готові битися за свою правду до кінця.
Підводячи підсумок, можу лише сказати, що росіяни відрізняються від усіх інших етносів, швидше всього лише загостреним почуттям соціальної справедливості, за яку можуть піти до кінця. Таке наше виховання. В цьому наш культурно-історичний код, який ми вбираємо з молоком матері. Російська може навіть і померти за правду, американець ніколи! Віддасть перевагу домовитися. В цьому наша принципова відмінність! Пам’ятайте слова героя Сергія Бодрова: «В чому сила, брат? Сила в правді!». Ми виросли на цих фільмах, це розуміння всередині нас. За правду і померти не страшно. Живі приклади того недавні наші Герої Росії, які загинули в Сирії, викликав вогонь на себе Олександр Прохоренко та отстреливающийся до кінця з табельного «макарова» Роман Філіпов. Американцям цього ніколи не зрозуміти, і в цьому, як сказав ВВП, наша сила і наша гордість!
А закінчити хотів би безсмертної цитатою Отто фон Бісмарка-першого канцлера Німецької імперії, сказаної в повчання всім нащадкам:«Росіяни мають саме мілітарне свідомість з усіх великих етносів. Сказане категорично не можна плутати з агресивністю, як придбаної, так і, можливо, вродженою, властива як окремим людям, так і багатьом великим і малим народам. Одночасно росіяни є однією з найбільш миролюбних націй, що абсолютно природно уживається з мілітаризмом, не викликаючи ніяких суперечностей, а лише підкреслюючи всюдисущі амбівалентність і подвійність, що пронизують їх і їх відношення до світу. Вони дивно працездатні і разюче ліниві, вони скупі і марнотратні, вони вкрай невибагливі до здатності вижити в будь-яких екстремальних умовах і одночасно обожнюють комфорт, вони мужні до героїзму і часто дуже нерішучі, що легко сплутати з боягузтвом, вони індивідуалісти і колективісти, вони жорстокі й милосердні, вони слабкі і недосяжно потужні, вони консервативні та революційні, вони винахідливі і стереотипні, вони геніальні до ідіотизму, і, нарешті, вони, як і європейці, й азіати одночасно. І не треба говорити, що описані властивості в тій чи іншій мірі притаманні будь-яким народів і етносів, і що росіяни нічим не краще і не гірше інших. Власне, мова взагалі не йде про те, хто краще, а хто гірше. Вони просто інші. Вони живуть у паралельному світі по відношенню до всіх, і їх завжди і у всі часи ніхто не міг зрозуміти, тому що вони до досконалості непередбачувані!». (с) Зв’язавши цю цитату з назвою:
Росіяни не йдуть, росіяни вже прийшли, власне, вони нікуди не йшли. Тремтіть же, наші вороги, та визначайтеся вже, нарешті, ви з нами чи проти нас? Для тих, хто все-таки проти, я хочу нагадати легендарні слова знаменитого полководця київської Русі великого князя київського Святослава I Ігоровича (942-972): «Іду на ви!». Росіяни йдуть! Не стійте у нас на шляху!
Джерело: http://formalit.com.ua/
