Обкладинки номерів 10, 9 і 8 радянського журналу «Наука і життя» за 1977 рік.
Можливо хтось пам’ятає мій пост «Совкові хитрощі для радянських жінок» більш ніж дворічної давності. В тому пості я зробив огляд рубрики «Домашньому майстрові. Поради», яка регулярно друкувалися в популярному радянському журналі «Наука і життя». Нещодавно я перегорнув журнали «Наука і життя» за 1977 рік і вирішив, що можна зробити продовження того посту. Бо таких рад в цьому журналі було море розливане і шкода, що без цілі пропадають такі скарби. У пості під катом я зібрав деяку кількість рад за 1977 рік – рік 60-летячи Жовтневої революції, нагадаю – і доповнив їх деякими своїми коментарями. Щоб вони, так би мовити, додати свіжих фарб в трохи потьмяніла радянську палітру.
Першим номером нашої програми – лижні кріплення на валянки, виготовлені з старого приводного ременя. Це з січневого номера за 1977 року «Науки і життя». 60 років минуло з моменту революції, а громадяни, судячи ось по цій раді, живуть як в XIX столітті. Явно ще до скасування кріпосного права селяни робили лижні кріплення як-то ось так, як радить Ф. Романів.
Навіть вже якось і не хочеться говорити про те, що таку банальщину, як гачки для штор люди купують в магазинах. Але це, звичайно, люди, яким не пощастило жити в країні, яка готується відзначати 60-річчя революції. А в СРСР ось так – шпильки й ґудзики замість кілець.
А ще непоганий зволожувач повітря непогано виходить із зволожувача повітря, купленого в магазині. Цікаво, а в СРСР в 1977 році взагалі існували такі зволожувачі?
І знову вже не жарт шутится. Адже абсолютно очевидно, що в СРСР провід електробритви потрібно ремонтувати самому, тому що майстерня це робити не буде, а якщо буде, то це триватиме не менше місяця. І що, все це час відрощувати бороду? А в магазині звичайно ж не можна купити. Немає у радянських магазинах запасних проводів до електробритву. До речі, мені здається, якщо б СРСР примудрився дожити до наших днів, то в «науці і життю» публікували б поради, як продовжити життя заряднику для телефону або про те, як за допомогою старого поліетиленового пакета склеїти зламану SIM-карту.
В цій дерев’яній кутовий полиці з натягнутою струною або дротом для грамплатівок, проглядається така убогість життя, що просто хочеться плакати, а не сміятися. Про оргскло теж хочеться сказати – адже його ще знайти треба.
Тільки так, так. З цим черевиком натирання підлог стане настільки приємною, що домашні з ранку будуть вибудовуватися в чергу, щоб першому зайнятися натиранням полою. А друзі сім’ї будуть випрошувати цей старий черевик на один вечір. Ех… Культурні люди, ці ленінградці.
Хто читав мій попередній огляд радянських рад домашньому майстрові, знає, що в СРСР жити без запасу старих стрижнів категорично не рекомендувалося. Старий стрижень міг допомогти майже в будь-якій ситуації. І ось, будь ласка, з допомогою старого – і відмитого! – старого стрижня, можна було виготовляти клей. Так і уявляю собі цю захоплюючу процедуру. Спершу стрижень відмивається від залишків чорнила. Ця сама по собі заплутана процедура повинна була зробити перебування в СРСР незабутнім для будь-якого, в нім СРСР потрапив. А адже це був тільки початок. Попереду людини чекала ще більш приємна процедура – всмоктування затверджувача і пластифікатора цим відмитим стрижнем. А після цього – це взагалі пісня – в стрижень треба заштовхати пижик і проштовхнути цей пижик за типом шомпола дротом. Сука, це так прекрасно! Особливо якщо майстер трохи перестарався з підсмоктуванням і всмокчуть в себе дещицю затверджувача або пластифікатора. Не знаю, правда, який з них краще, але напевно післясмак повинно бути незрівнянним.
Ну тут, як вже здогадалися читачі, якщо ви живете в СРСР і у вас є старі чоловічі помочи, то не варто їх викидати. Знадобляться. І ще мені подобається, що в журналі, який називається «наука і життя» в 1977 році використовують слово «помочи». Від цього слова так і віє теплим ламповим звуком.
У мережі інший раз можна натрапити на авторитетну думку експертів про те, що в СРСР все робили на століття, особливо меблі, яка у експерта варто будинку з 1953 року і все як новенька. Але ось цей раду номер 5 «Науки і життя» за 1977 року какбе натякає нам, що не так вже й «на століття» робили меблі в СРСР. Виявляється, у радянській меблів, зробленої з ДСП, відлітали дверки. Причому не просто відлітали, а відлітали нерідко. Тому треба було їх ремонтувати, вганяючи пробки з-під вина у попередньо висвердлені отвори в тому місці, в якій пролетарі на меблевій фабриці забивали молотком, замість того, щоб вворачивать, шурупи. А що поробиш? Пролетарів теж зрозуміти можна. План треба виконувати, а вворачивать кожен шуруп – це дико повільно.
А ось інше застосування винних пробок. Правда вже пластмасових. Ляпота. Благо з порожніми винними пробками у радянської людини точно проблем не бувало ніколи.
Ех ця бравурна бадьорість злиднів. Якщо чогось зламалося – не біда! Не біда! Замажте соплями тримісячного порося і носіть ще дві п’ятирічки. Ну або зробіть дірочки і закрутіть гвинтиками. Природно, вдома у вас повинні бути запаси старих гвинтиків. Наприклад, гвинтики від старих годинників. Або типу того. А от уявіть, як з близької дистанції виглядало це суспільство, в якому громадяни ходили у всьому, що було подклеено, подмазано, подвинчено абияк. Це все і виглядало – як злиденне суспільство. На старих спільних фотографіях цих деталей не вгледиш. Зате скільки атмосфери ось у такого роду радах.
Як ми розуміємо, така рада буде реалізовувати тільки людина, яка не в змозі купити нову ванну. І навіть не через брак грошей. Хоча і це не останній момент. А просто – неможливо було в СРСР купити нову. ванну в господарському магазині. І не тільки в місті Лікіно-Дульово, з якого в редакцію журналу надійшов цей рада.
Не будемо обманювати себе. Невелика струбцина для радянського домашнього майстра була не меншою проблемою, ніж велика. Та й, відверто кажучи, ножівка по металу теж подекуди у нас деколи проходила по розряду проблем. Це ж СРСР все таки.
А уявіть собі таку пораду. «Фарбувати пензлем з вылезающим волосом – справжня мука. А. Корєєв (р. Казань) пропонує спосіб, як припинити цю линьку. Треба викинути линяє кисть, потім піти в найближчий господарський магазин і купити там набір якісних імпортних кистей». Ги-ги. У СРСР такої рада розцінили б як невдалий жарт на межі цинізму.
Ну що ви? Будь – піти і купити нові банки. Це не для СРСР. Для СРСР – це навчитися використовувати старі банки з під – в даному випадку – угорських консервів. Чим хороші ці угорські банки? Тим, що Угорщина не змогла запустити першої людини в космос, зате зуміла освоїти просто фантастичну технологію випуску скляних банок з закручуються кришками. А радянські жінки освоїли не менш фантастичну технолюгию багаторазового використання цих банок.
А ось повністю вітчизняна розробка без всяких там угорських комплектуючих.
Відчули всю міць науково-конструкторської думки радянських майстрів? Це тільки уявіть собі. Мало того, що в 1977 році якась частина радянських громадян все ще користувалася ручками, в які треба було заливати чорнило. Так ще ці чорнило не писали нормально, оскільки були засмічені. «Радянське – значить відмінне», згадуємо ми в цьому місці старий слоган. І ці чорнило треба фільтрувати через промокашку і ще разбодяжіть їх спиртом – тільки після цього радянські чорнило можна було заливати з радянську чорнильну ручку. Уявіть, як виглядав після цього такий письменник. Особливо якщо у нього ще й скла очок були прикручені до дужкам гвинтиками в тому місці, в якому вони зламалися. Теплий ламповий СРСР, який так і тягне повернутися. А ви думали, що Надька Клюєва з фільму «найчарівніша і найпривабливіша» сама додумалася вимочувати ластик в гасі, щоб він став м’якше? Та як би не так. Напевно вичитала в одному з номерів «Науки і життя». Радянський інженер, все таки.
Це, щоб ви не забули, рада з журналу «Наука і життя». А немов з журналу «Селянка». А що поробиш, якщо в СРСР майже все населення, включаючи міське, і включаючи навіть тих, у кого вища освіта, було змушене влітку як при царі Місті лазити по лісах, запасаючи гриби на зиму. В магазині купити їх буде неможливо. Тому це зовсім не знущання – це будні життя радянських городян найпередовішого на землі держави.
Ось так. Чоловік потрісканих окулярах, привернутых гвинтиками, а дружина – в потрісканих босоніжках, замазаних розчинником для лаку. Йдуть такі собі по вулиці, радіють, що насушили на зиму грибів і мріють про те, як вони полетять на Марс. Радянські люди були передовими людьми і думали тільки про космос. А про що ще? Не про те ж, як не протерти до дірок старі босоніжки, розчинником для лаку. І адже, сука [цензура], що робить цей рада просто неймовірно охуенным – його дала родина Лаушкиных з Академмістечка! Так що про їх мрії про космос я не вигадав. Стопудово мріяли про космос, ведучи при цьому життя клошарів з паризьких смітників.
Корисна порада. Бо органічний розчинник в СРСР справді рідко буває під рукою. Простіше кажучи, його ніколи не буває.
І знову в справі наш старий улюбленець – старий стрижень, який по праву може бути занесений в книгу рекордів Гіннеса, як найбільша корисна запчастину в радянському господарстві. Правда в даному випадку потрібен металевий стрижень. А я щось не пригадаю радянських металевих стрижнів від ручки. Так що рада безумовно хороший, але швидше за все було мало виконаємо в умовах СРСР.
Ну те, що победитового свердла у вас не виявиться, оскільки ви живете в СРСР, це навіть обговорювати сенсу немає. Але мене більше зацікавив цей набір «Мрія новосела». Пошукав в мережі. Виявив. Ось він.
Випускався Фрунзенским заводів свердел. Крім пробійника у набір входили 20 шурупів і 20 дюбелів. Назва говорить очевидно про те, що новосели про такому наборі могли тільки мріяти. До речі, а якщо у вас під рукою не виявиться не тільки победитового свердла, але і дрелі – як бути? Та дуже просто – берете пробійник і молоток пробиваєте їм в бетоні отвір. Ще щось захоплююче заняття. А якщо немає дюбеля?
Радянського домашнього майстра ніщо не зупинить. Але, до речі, ще більш поширеним дюбелем в СРСР була звичайна пробка, вбитая в отвори або навіть пучок сірників, забитих зразок набірної пробки.
Ясна річ, що не стане радянська людина викидати зламану вудку або ракетку. Тільки ремонтувати. І тільки власними силами. Тільки в раді не зазначено, що такий вудкою підсікати треба вкрай обережно, щоб знову не переломилася. Та й відремонтованої таким чином ракеткою відбивати м’ячі теж варто було дуже ніжно. Так і жили.
Ботів затверджує! Це просто добре. От добре і все. І, як ми вже зрозуміли, в СРСР навіть уламок скла перегорілої лампочки треба було зберігати. Принаймні, якщо ти креслиш креслення.
Сука! Що це, [цензура], за ювелір, який майструє собі ювелірний молоточок – молоточок! – із прийшов в непридатність водопровідного крана. Ні, іноді автори рад відправляють читача в нокдаун одним ударом. Молоточок. Ювелірний. Із прийшов в непридатність водопровідного крана.
А чи не можна як фрези використовувати… фрезу? Не можна? Питань більше не маю.
На цьому сьогодні закінчимо чергову подорож рубриці «Домашньому майстрові. Поради» з радянського журналу «Наука і життя» за 1977 рік.
