У театрі імені Мосради служить чудова актриса Галина Дашевська. Вона стала учасницею однієї дуже кумедною історією.
Одного разу її театр був на гастролях у Тбілісі. І на запрошення своєї подруги-грузинки вона потрапила в одну дуже шановану родину на застілля грузинських інтелігентів. Ну, і як це заведено на Кавказі – стіл був багатий, вино текло рікою, звучали гарні витіюваті тости, велися цікаві балачки…
І ось зав’язалась гаряча дискусія: хто з тих, що сидять за столом зробив більше для Грузії. Один багатий меценат заснував приз – ящик чудового коньяку.
Сидять за столом почали нахвалювати себе: художник хвалився картинами і виставками, скульптор повідомив про новому пам’ятнику, хірург розповів про унікальні операції, а хтось пишався літературними перекладами. Ті, хто спілкувався з грузинами, знають, що у них є така національна риса – вони дуже люблять хвастнути, і роблять це дуже пафосно і бундючно.
Коротше, пристрасті розпалювалися…
І тут попросила слово москвичка Дашевська. – Вибачте, але мені здається, що більше вас всіх для Грузії зробила моя сім’я! А саме мій чоловік Коля Маношин…
Від такого зухвалого заяви російської актриси в кімнаті повисла тиша…
Що міг такого важливого зробити для Грузії простий російський хлопець, футболіст московського клубу ЦСКА Микола Маношин?
І Галина Дашевська роз’яснила – справа в тому, що під час перегравання першості Радянського Союзу з футболу в матчі «Динамо» (Тбілісі) з ЦСКА, півзахисник армійців Коля Маношин, її чоловік, забив єдиний гол…
І це був гол у свої ворота!
Так Динамо-Тбілісі ВПЕРШЕ в своїй історії стало Чемпіоном СРСР.
Було це в 1964 році…
Слова Дашівської потонули в гучних оплесках і радісних криках грузинською та російською мовами. З її аргументом погодилися ВСІ, і дружині героя було вручено призовий ящик коньяку.
***
Дуже доречним буде ще один розповідь про цю сімейну пару.
В один з перших днів сімейного життя Галина Дашевська і Микола Маношин опинилися в ресторані Будинку актора, і Галина побачила за одним із столів великого актора Леоніда Маркова.
«Пішли, — потягла вона Маношина, — ми з Льонею в одному театрі працюємо, я вас познайомлю!»
Скромний Маношин пручався з усіх сил: «Так що я піду, він мене знати не знає!..»
Але Дашевська все-таки дотащила чоловіка до Маркова: «Ось, Ленечка, знайомся: це мій чоловік!»
Вже сильно до того моменту прийняв на груди Марков оглянув Маношина з-під важких повік, і похмуро запитав: «Шостий, що ль?».
Це він так похмуро пожартував про нумерацію чоловіків Дашівської. І Микола Маношин, все життя грав під шостим номером, мало не розплакався від щастя й захвату: «Дивись-но, він мене знає!!!»
