Вчені виявили надзвичайно добре збережені скам’янілі структури мікроорганізмів у Високому Атласі Марокко, що кидає виклик поточним уявленням про те, де процвітало найдавніше життя. Висновки, опубліковані в журналі Geology, вказують на те, що стародавнє життя могло процвітати в глибоководних середовищах, які раніше вважалися непридатними для життя, що змусило дослідників переглянути основні місця для пошуку найдавніших організмів на Землі.
Несподіване відкриття
Геобіолог Роуен Мартіндейл, вивчаючи стародавні рифи в долині Дадес в Марокко, натрапив на незвичайні зморшкуваті візерунки, відбиті на турбідитових відкладеннях – відкладеннях, що утворилися в результаті підводних зсувів. Ці «зморшкуваті структури» нагадують відбитки мікробних килимків, шаруватих спільнот бактерій. Однак розташування цих скам’янілостей є аномалією: вони були знайдені принаймні на глибині 180 метрів (590 футів) під поверхнею, у породах, яким 180 мільйонів років.
Традиційно мікробні килимки асоціюються з мілководдям, освітленим сонцем, де можливий фотосинтез. Глибоководне середовище суперечило очікуванням, оскільки більшість мікробної діяльності до 540 мільйонів років тому вважалося обмеженою невеликими глибинами, куди могло проникати сонячне світло.
Життя без сонця: хемосинтез
Скам’янілості не могли бути фотосинтетичними через відсутність проникнення світла, але хімічний аналіз виявив високий рівень вуглецю, що підтверджує біологічне походження. Тепер дослідники вважають, що ці мікроби були хемосинтетичними — отримували енергію від хімічних реакцій замість сонячного світла. Це означає, що вони, ймовірно, харчувалися сіркою або іншими сполуками, що виділяються з навколишніх порід.
Хемосинтетичне життя сьогодні процвітає в подібних глибоководних середовищах, де підводні зсуви збурюють органічну речовину, створюючи багаті енергією сполуки, такі як метан і сірководень. Марокканські скам’янілості свідчать про те, що цей процес міг бути ключовим фактором у підтримці життя в стародавніх глибоководних екосистемах.
Наслідки для пошуку раннього життя
Відкриття показує, що зморшкуваті структури, які раніше вважалися надійними показниками раннього життя, можуть утворюватися за несподіваних умов. Це означає, що пошук найдавніших ознак життя має бути розширений за межі мілководних утворень, щоб включити гірські породи, утворені в більш глибоких середовищах.
Мартіндейл підкреслює, що «структури зморшок є дійсно важливим доказом ранньої еволюції життя», але дослідникам тепер потрібно адаптувати свої методи пошуку, щоб знайти більше. Це відкриття підкреслює стійкість раннього віку та його здатність процвітати в умовах, які раніше вважалися неможливими.
Відкриття розширює розуміння раннього життя на Землі, показуючи, що воно було більш адаптивним і поширеним, ніж вважалося раніше.
