Наука – це одна з тих речей, яка постійно ставить у глухий кут сценаристів. Чи не глобальні ідеї, а реальні деталі. Ви знаєте, що я. Космічний корабель вибухає з такою яскравістю, що спалює сітківку, і з такою гучністю, що барабанні перетинки перетворюються на конфетті. Неможливо. Проте ми все одно це дивимося.
Чому? Тому що широка публіка жадає видовищності. Вони хочуть, щоб корабель затонув, герой вижив, а сюжет рухався швидко. Наукове співтовариство ж хоче лише мінімальної достовірності. Згадки фізики, математики, біології та хімії. Без серйозних порушень законів.
Ми не можемо перемотати плівку, щоб виправити ці помилки. Але ми можемо їх розглянути. Почнемо з айсбергу.
Катастрофа «Титаніка» та фізика айсберга
Поговоримо про «Титаніку». Це — класика. Романтика. Трагедія. І майстер-клас з поганої науки.
У фільмі айсберг показаний як зубчастий, гострий монстр. Він прорізає корпус, як ніж через олію. Насправді? Айсберги хаотичні. Вони округлі. Вони тупі. Вони не мають гострих країв, якими можна було б прорізати сталевий лайнер.
Але ще більша проблема — сам характер зіткнення. У фільмі показано катастрофічну пробоїну. Корабель ламається. Він тоне швидко. Занадто швидко. Реальному «Титаніку» знадобилося дві години сорок хвилин, щоб затонути. Фільм стискає цей час. Він пришвидшує фінал. Він жертвує точністю заради драми.
А вода? Вона ринула потоком. Як кран відкритий на повну потужність. Насправді затоплення було повільніше. Більш поступовим. Корабель не просто наповнився водою. Він нахилився. У нього виник диферент. На це потрібен час.
«Широка публіка любить динамічні сценарії. Наукова спільнота хоче бачити світ таким, яким він є, хоча б певною мірою правдоподібним».
То що це таке? Хочете правду чи адреналін? Фільм пропонує захоплюючий екшен. Наука дає вам правду. Вони не поєднуються. По-справжньому.
Сам айсберг ще один міф. Ми представляємо їх як величні білі шпилі. Більшість із них перебуває під водою. Більшість із них коричневі, покриті брудом та сміттям. Айсберг у фільмі бездоганний. Чистий. Драматичний. Реальні айсберги потворні. Вони брудні та пухкі. Це не ті гострі предмети, які ми бачимо на екрані.
Це найпоширеніший голлівудський стежок. Голлівудська фізика ігнорує правила. Вона їх згинає. Вона їх порушує. Заради історії. Заради касових зборів.
Це неправильно? Можливо. Це розважально? Повністю.
Катастрофа «Титаніка» добре задокументована. Факти зрозумілі. Фільм припускає вільності. Він додає романтики. Він додає героїв. Він додає тонучий корабель, що йде під воду надто швидко. Це історія. Чи не документальний фільм.
Але науці не цікаві історії. Їй цікаві факти. А факти messy. Вони складні. Вони не завжди цікаві для перегляду.
Так що наступного разу, коли ви побачите космічний корабель, що вибухає в сліпучому світлі, або героя, що пролітає через червоточину, згадайте айсберг. Згадайте «Титанік». Пам’ятайте, що реальність часто менш драматична, ніж вигадка. Але вона є реальною. І вона важлива.
Корабель затонув через фізику. Не тому що
Зоряне небо відображається в дзеркалі
Репутація Ніла Деграса Тайсона як захисника наукової точності ґрунтується на його готовності вказувати на недбалу фізику, навіть якщо це не подобається голлівудській еліті. Якось він упіймав Джона Стюарта в шоу The Daily Show за те, що той зобразив Землю, що обертається в протилежному напрямку. Стюарт вважав це смішним. Тайсон – лінивим.
І тут є свій Титанік у раю.
Тайсон не тільки помітив зоряне небо над кораблем, що затонув. Він зробив зауваження Джеймсу Кемерону. Режисер відомий своєю увагою до історичних та наукових деталей, тому критика Тайсона прозвучала особливо гостро. Не тільки зірки в оригінальному фільмі знаходилися не в тому часі і місці, коли сталася катастрофа, а й дзеркально відображені по горизонталі. За словами Тайсона, це тест Роршаха, намальований кимось, кому не цікава астрономія.
Кемерон виявив роздратування у відповідь на критику. Однак, коли «Титанік» було перевидано у 2012 році, зіркове поле було виправлено. У квітні 1912 року фон нарешті відповідав реальному нічному небу. Наука перемогла. Принаймні так вирішив відділ маркетингу.
9: «Зоряні війни»
Давайте раз і назавжди вирішимо цю проблему. У космосі немає звуку. Жодного. Космос – це вакуум. У вакуумі немає частинок. Звук потребує коливання частинок. Немає частинок – немає вагань. Немає вагань — отже, тиша.
Якщо, звісно, ми не говоримо про вакууми. Вони сповнені пилу та уламків і видають жахливі звуки. Але в міжпланетному вакуумі ви залишаєтеся глухим.
Саме тому всі “біп”, “зіп”, “виття” і “крах”, які ви чуєте у фільмах про космос, – чиста вигадка. Кіношники це знають. Вони також знають, що сцени з повітряними боями винищувачів без жодного звуку нудні. Звукові ефекти не можна опускати. Без них зникає напруга. Можна також дивитися, як фарба сохне.
Винищувач TIE, який переслідує «Тисячолітній сокіл» у «Зоряних війнах»? Тиша. Справжня. Лише коли звукові інженери втрутилися у процес, битва набула свого голосу. А вибухи? Це зовсім інша категорія брехні. Але про це згодом.
8: «Трансформери»
Девіз лінивий. Скинути персонажа з хмарочоса — це спрощення для сценаристів, які потребують негайних ставок, але немає нового сюжету. Це драматично. Це галасливо. Це працює. Але фізика дивиться на це інакше.
Якщо цей персонаж торкнеться землі, не відскочить. Він зламається. І якщо зловити його у повітрі, це не змінить результату.
Фізика «порятунку»
Голлівуд обожнює драматичні порятунку. Згадайте обійми Людини-павука з його павутинними крилами або порятунок Супермена. Жертва задихається. Герой посміхається. Натовп аплодує.
Насправді людина вже мертва.
Ось чому порятунок не працює:
Імпульс не втрачається. Коли ви падаєте з висоти, ви прискорюєтеся до досягнення термінальної швидкості. Досягши цієї швидкості, ваше тіло рухається зі смертельною силою. Спіймати когось не означає миттєво погасити цю силу. Вона передається.
Земля перемагає. Будь то металева рука Оптимуса Прайма або руки Людини-павука, що поглинають удар, тіло жертви все одно має сповільнитися до нуля. Якщо вони вдаряться об тверду поверхню, тримаючи їх на руках, їх нутрощі не дбають про те, хто їх упіймав. Вони вибухають. Як кавун.
Реальність «купи тіл». Незалежно від того, чи падає жертва на асфальт, чи її скидає рятувальник, результат однаковий. Повний фізичний крах. Герой може врятувати її від падіння, але може врятувати від удару.
Трансформери помиляються
“Трансформери” часто використовують цей трюк. Персонажів скидають чи кидають із висоти. Великі роботи кидаються за ними. Вони їх зловлять.
Виглядає героїчно. Але це негаразд.
Фізика невблаганна. Персонажі мають бути мертвими в обох сценаріях. Фільм ігнорує той факт, що пошкодження завдаються при ударі, а не лише під час падіння.
Інші помилки
Це проблема не лише «Трансформерів». Це класика жанру бойовиків.
- «День після завтрашнього»: Персонажі виживають після неможливих падінь, тому що сценарій цього вимагає.
- Супергеройські фільми: Кожен герой у плащі рятував когось із палаючої будівлі або з поверху. Жоден із них не несе відповідальності за посттравматичний стресовий розлад.
Глядачі не вірять у це. Ми хочемо оплесків. Ми хочемо захоплених вигуків. Але наука залишається незмінною.
При написанні своєї історії уникайте таких сцен. Або хоч би визнайте, що цей трюк не працює. Тіло не бреше. Так само, як і гравітація.
Це невелика деталь. Більшість глядачів її не помічають. Але ж ті, хто помічає? Вони будуть люті.
Температура падає. Швидко.
Під час перебування швидкість зниження досягала 10 градусів за секунду. Так не працює термодинаміка. Так працює сюжетний прийом. Коли температура води досягла -130°F (-90°C), оповідання вже давно залишило реальність позаду.
Сама кричуща помилка – не швидкість замерзання. Це те, що відбувається із водою.
Манхеттон затоплено. Потім він замерзає. Жорстко.
Проблема тут. Вода розширюється під час замерзання. Це є базова хімія. Крига займає більше місця, ніж рідка вода. Через війну температура льоду в льоду величезна, а загальна виробнича потужність льоду величезна. Він би розколов бетон. Він би розчавив сталь. Вечеря відбувалася у великій вежі в небі, а вибух розділився на чотири та п’ять частин.
Але ж у фільмі? Вода просто лежить там. Заморожені листя. Будівлі високі та високі. Люди ходять поверхнею.
Це суперечить усім відомим законам фізики. Водяний лід розширюється. Він розчавлює речі. Однак попит на виробництво кубиків льоду все ще високий, тож природний закон його не охоплює.
«Вода-лід розширюється в цей момент. В результаті вода затоплює, а крига негайно руйнується, і будівля вибухає всередині льоду».
6: «Війна світів» та логіка інопланетного землеробства
Перенесемося у 2005 рік. “Війна світів” Стівена Спілберга замінила кліматичний хаос вторгненням прибульців. І все-таки наука тут така ж хитка.
Погляньмо на умови.
Дія фільму відбувається у передмісті Нью-Джерсі. Ряд будинків. Тісні райони. Однак коли інопланетні триніжники прибувають, вони починають копати величезні ями по всьому місту.
Де будівельні дозволи?
Що важливіше, де сусіди?
Неможливо викопати яму глибиною 30 футів на околиці густонаселеного району, щоби ніхто не помітив. Хтось побачив купу землі. Хтось дзвонить до асоціації домовласників. Хтось дзвонить у місто. У прибульців набагато досконаліші технології, ніж у нас, але якимось чином вони не враховують людської цікавості та законів зонування.
Чи, може, триніжники існували до того, як люди оселилися тут. Але це передбачає, що вони приземлилися на порожніх ділянках, які чекають на забудову в навколишніх передмістях. Через це вони перебувають у гіршому становищі, ніж ми, коли справа доходить до нерухомості.
Але найбільшою науковою помилкою прибульців було не недбале міське планування. Це їхня дієта.
Завойовники збирають біомасу. Зокрема, вони витягають рідину з людського тіла. Чому? Тому що їхні джерела їжі добігають кінця. Їм потрібні нові поживні речовини.
Сюжет: людська кров отруйна їм.
Давайте зробимо тут невелику перерву.
Якщо ці інопланетяни залишили 銀河系 до 1000-1000 років, у них є хитрощі. Вони мають розуміти біологію.
Вони не перевірили це спочатку.
Вони не провели зразка. Вони не надіслали зразка. Вони просто почали пити людей.
Це є базовий науковий метод.
Але вони згаяли щось очевидне.
인간 є господарем бактерій та вірусів. Людська кров — це їжа для імунної системи, яка еволюціонувала проти хвороб Землі. Це 死刑宣告だ.
Цей іноземець помер від віри. Буквально.
«Провал прибульців — це людський опір. Це відсутність проведення базового біологічного тесту перед споживанням людської біомаси».
성간 여행이 점점 더 많았던 단지 즐거운 결말이다.
5: «Люди Ікс» та біологія мутацій
Потім слідує серія фільмів «Люди Ікс».
Упродовж більш ніж двадцяти років ці фільми досліджують просту передумову: генетичні мутації наділяють людей особливими здібностями.
Циклоп випускає лазери зі своїх очей. Магнетик керує металом. Шторм контролює погоду.
Це цікаво. Це захоплююче. Але біологічно це неможливо.
Розглянемо енергію.
Коли Циклоп випромінює світлові хвилі, він вивільняє кінетичну енергію. Звідки ця енергія? Його
Досить. Просто зупиніться.
Уявіть це нахабство. Ваші батьки були нудними. Homo sapiens. Звичайними. Вони ніколи не дивилися в обличчя локомотиву і не перемагали цього протистояння. Вони не випускали плазми зі своїх очей. Ви є вершиною. Оновленням. Наступним кроком.
Звучить чудово, поки ви не усвідомлюєте, що біології немає справи до вашого наративу. Еволюція не має сходів. На вершині немає «досконалості». Є лише виживання. Ви змагаєтеся з комаром, якого щойно прихлопнули, і левицею, яка зараз зриває вам руку. Природа не творить богів. Вона створює те, що не вмирає одразу.
І це перша тріщина у фундаменті. Реальні зміни відбуваються повільно, як льодовик. Вони поступові. Це мільйони поколінь дрібних змін. Це не про те, щоб прокинутися у вівторок і раптово виявитися здатним збити з рейок поїзд, що швидко рухається, силою думки тільки тому, що божевільний учений зробив вам пологу стрижку ще в утробі матері.
Франшиза “Люди Ікс” ігнорує це. Мутанти тут не еволюціонують повільно. Вони порушують закони фізики. Вони зупиняють поїзди. Вони підривають їх. Вони використовують телепатію, щоб змусити машиніста натиснути на гальма. Не наука. Це не реалізм. Це навіть близько до нього не варте.
Але уявіть, що ви один із щасливчиків. Уявіть, що у вас оптичні промені Циклопа. Ви — артилерія, що ходить. Всесвіт може не мати сенсу, але у вас є сила. А сила корисна. Зокрема, вам, можливо, доведеться вирушити до космосу.
4: «Армагеддон»
Так, ви прочитали це правильно.
Якщо ви можете стріляти лазерами з очей, хлопцям у наступному фільмі може знадобитися ваша допомога.
Чи не тому, що так вимагає сюжет. Не тому, що так написано у сценарії. А тому, що якщо ви можете бачити крізь скелі і випаровувати астероїди одним поглядом, ви по суті є найпотужнішим космічним човником з будь-коли побудованих. Навіщо відправляти ракету, якщо можна просто… літати?
Це, звісно, натяжка. Але так само натягнуте й уявлення, що одна генетична мутація дає вам божественні здібності, пропускаючи десять тисяч років біологічного розвитку.
Однак, якщо ви шукаєте мету, відмінну від того, щоб ховатися від уряду або боротися з Магнето, «Армагеддон» може стати вашим покликанням. Або принаймні дуже дорогою роботою.
Фільм Майкла Бея «Армагеддон» залишається взірцем того, як не потрібно писати сценарій, якщо ви дбаєте про реальну фізику. Сценаристам, схоже, було цікавіше створювати незручні романтичні моменти між Беном Аффлеком і Лів Тайлер, ніж слідкувати за тим, щоб сюжет не впав під власною вагою.
Погляньмо на цифри. Чи існує в нашій Сонячній системі астероїд розміром із Техас? Ні. Найбільший навколоземний об’єкт має діаметр близько 560 миль. Астероїд з «Армагеддона» описувався як такий, що має ширину від 870 до 1400 миль. Це значне перебільшення.
Потім іде план. Чи може насправді астероїд зіткнутися з кометою? Статистично це майже неможливо. Імовірність настільки мала, що ви не повинні ставити на це свій будинок. Навіть якби кометі вдалося вибити цей астероїд із його орбіти, чи розбилася б вона про Землю з силою 10 000 ядерних бомб? Ні. Але поворот сюжету: ця цифра є применшенням. Реальна енергія удару була б значно вищою, ніж показано у фільмі.
Чи помітили б ми об’єкт такого розміру тільки тоді, коли він був би практично над нами? Абсолютно ні. Якби ми мали якісь функціональні телескопи, вся планета побачила б його наближення.
Наукові неточності не закінчуються.
День незалежності
Логічний пробіл в інопланетному вторгненні
«День незалежності» Роланда Еммеріха — це, скоріше, не науково-фантастичний трилер, а свято американського виняткового статусу та військової техніки. Але якщо відкинути вибухи та махання прапорами, основна передумова розсипається під тиском базової астрономічної перевірки.
Як виявити флот міжзоряних кораблів? У фільмі передбачається, що технологія невидимості інопланетян робить їх невидимими, доки вони не виходять із варп-швидкості прямо над великими містами. Насправді теплові сигнатури важко приховати. Будь-який об’єкт, що рухається через космос із міжзоряними швидкостями, генерував би достатньо теплового випромінювання, щоб бути виявленим інфрачервоними датчиками задовго до входу в нашу Сонячну систему, не кажучи вже про атмосферу.
У фільмі також недбало поводяться з орбітальною механікою. Інопланетний корабель-матка зависає над Вашингтоном, залишаючись нерухомим у небі. Це ігнорує той факт, що Земля обертається зі швидкістю близько 1000 миль на годину на екваторі. Щоб корабель залишався «нерухомим» над одним місцем без виходу на орбіту, йому знадобилися двигуни, здатні постійно протидіяти обертанню Землі. Це потребує нескінченної кількості енергії, що фільм зручно ігнорує.
Потім є обрана зброя. Люди вирішують направити винищувач, наповнений ядерними боєголовками, двигуном інопланетного корабля-матки. Це сміливий план. Він також вкрай непрактичний. Ядерна зброя призначена для детонації під час удару або повітря. Воно не працює як керовані ракети. Спроба направити ядерну боєголовку в конкретний повітрозабірник двигуна схожа на спробу просмикнути нитку в голку під час стрибка з парашутом.
Але найголовніший удар? Вразливість інопланетян. Людський вірус, що вражає їх комп’ютерні системи, ґрунтується на операційній системі мейнфрейму 1980-х років. Чому передові міжзоряні мандрівники, здатні перетинати галактики, використовують застаріле програмне забезпечення? Це сюжетна дірка настільки величезна, що до неї можна вмістити весь інопланетний флот.
Чи має це значення? Мабуть, ні. Ви
Розрив у коді у фільмі «День незалежності»
Джефф Голдблюм не просто пише. Він виконує цифрову карате на клавіатурі. Екран блимає. Він написав вірус. Він призначений для інопланетного материнського корабля. У фільмі це рятує світ. А насправді? Такої можливості немає.
Подумайте про це. Відмінності на видовому рівні не можна просто закодувати. Розрив між людською ІТ-інфраструктурою та інопланетними операційними системами більший, ніж війна Mac проти PC. Вони використовують різні фізичні принципи. Вони можуть мислити у різних вимірах. Для душ не існує універсального USB-порту.
Отже, ідея про те, що один самотній програміст може заповнити цей розрив кількома годинами гарячкового друкування, — це чиста фантазія. Це добрий сюжетний хід. Але це наука.
Ієрархія гуманоїдів у «Зоряному шляху»
Якщо обчислення неможливі, що відбувається з коханням? “Зоряний шлях” показує, що це легко. Наші потенційні посланці мандрують галактикою, шукаючи любов у істот, схожих на нас. У них просто інший колір шкіри або додаткове перенісся.
Це зручна метафора. Ми хочемо бачити обличчя людей у космосі. Ми не хочемо бачити желеподібні куби.
Але подивіться на біологію. Щоб два види могли схрещуватися, вони мають мати сумісну генетику. Структура ДНК. Кількість хромосом. “Зоряний шлях” ігнорує це. Більшість інопланетян ходять двома ногами. Мають дві руки. Одна голова. Вони також носять уніформу, що нагадує людський одяг.
Це ліниве створення світу. Іншими словами, це також своєрідне задоволення бажань.
Статистично шанс зустріти гуманоїда, здатного до схрещування, дорівнює нулю. Простір величезний. Життя, мабуть, складається з мікроорганізмів. Або проста. Медична надзвичайна ситуація виникає у разі виявлення бактеріальної інфекції. Шукати коханця? Це міф.
«Найближча до дійсності форма життя у всесвіті — це бактеріальна інфекція».
Це жахливий фільм. Ніхто не хоче бачити романтику у чашці Петрі. Тому ми чіпляємось за людей, які використовують протези. Це безпечніше. Дуже звично. Це неправильно.
«Простокваші» не бентежиться і говорить нісенітницю
А є ще «Простокваші». Крейда Брукс знає, що ці правила до нього не застосовуються. Він навмисне їх порушує. Цей фільм – сатира на метафори наукової фантастики, включаючи саму науку.
Вінні-Пух – це космічний корабель. Радарна антена засмоктала малину і застрягла. Це навмисно смішно.
Персонажі ігнорують логіку. Барф наполовину людина, наполовину кіт. Вінні наполовину людина, наполовину робот. Піца в капелюсі наполовину людина, наполовину піца. Все це жарти. Однак ці дослідження показують, наскільки мало практичних роздумів про біологію всесвіту.
Вакуум ігнорується. Персонажі ходять космосом без скафандрів. Коли Мега-Мийка висмоктує атмосферу Землі, це подається як комічний трюк. Насправді така поведінка призвела б до трагедії. Але фільму це не має значення.
Вершиною безумства є «Шалена швидкість». Швидкість світла надто повільна. Їм треба рухатись швидше. Швидше, ніж дозволяє фізика. Візуал розмивається. Це безглуздо.
«Простокваші» не посідає перше місце в цьому списку, тому що це найгірша наукова фантастика, будь-коли написана. Це тому, що вона відкрито визнає свою нелогічність. Вона знає, що вона несправжня. Вона підморгує камері. Ми приймаємо це, тому що вона не намагається обдурити нас.
Інші записи намагаються видати нісенітницю за факт. Ця просто сміється.
Перевірка реальністю
Ми дивимось ці фільми, щоб втекти. Ми хочемо, щоб код працював. Ми хочемо, щоб інопланетяни були сексуальними. Ми хочемо, щоб космічні кораблі літали швидко.
Але всесвіту немає до наших фантазій. Там холодно. Там пусто. Там багато речей, які ми не розуміємо.
Коли в театрі спалахують вогні, залишається справжнє питання. Чи шукаємо ми друзів серед зірок? Чи просто своє відображення?
Відповідь може бути простішою. І самотнішим.
