Політичні українці доклали неймовірних зусиль, щоб мила сільська сорочка з вишивкою, почала викликати огиду, а то і блювотний рефлекс у такої величезної кількості людей. За такий порівняно короткий термін вони примудрилися перетворити предмет національної одягу в фетиш самого упоротого націоналізму, фетиш, який у багатьох асоціюється тепер не з тихої української селом, гарними піснями і повним столом з незмінними салом і горілкою, а з маршами націоналістів, війною, кров’ю і доведених до крайньої міри абсурдом.
Апогей цього безумства це звичайно свято «день вишиванки». Аналогів у світі немає, до такого не додумався ніхто. Ні шотландці, зі своїми кілтами, ні мексиканці з сомбреро, ні навіть японці з кімоно, яке є одним з історичних символів Японії. А ось українці додумалися. Причому, на якомусь етапі це свято був схожий з якимось масовим психозом, з істерією. Великий німецький філософ Фрідріх Ніцше більше ста років тому писав:
«Скрізь, де ще процвітає невігластво, грубість вдач і марновірство, де торгівля кульгає, землеробство тягне жалюгідне існування, а містика могутня, там зустрічаємо ми і національний костюм».
Писав ніби про сучасну Україну, з одним застереженням — невігластво на Україні не «ще процвітає», воно прийшло туди зовсім недавно. Ще три десятиліття тому Україна була освіченою, передовий республікою з величезним інженерно-технічним потенціалом і розвиненою наукою. На Україні будувалися авіаносці, потужні літаки, ракети, автомобілі, верстати, працювали науково-дослідні інститути в самих різних сферах — від агрономії до ядерної фізики. Але тепер на зміну всьому цьому прийшла вишиванка. Вона заміняла собою все не відразу, поступово, спочатку під гаслами відродження національної культури, хоча не зрозуміло, що треба було відроджувати, так як і в складі СРСР національна культура на Україні процвітала, а зараз це лише жалюгідні обмилки всього того, що іноді навіть насаджувалося так ненавидимыми нині комуністами. Найцікавіше, що «вишиванщики» ще й брехали, що при СРСР вишиванка була під забороною. Потім вишиванку зробили символом відродження національної самосвідомості — і це при тому, що єдиної української нації ніколи не було і немає. Але це нікого не хвилювало. Таке враження, що вони свято вірили, що зможуть народити цю націю, напнувши вишиванки на всіх. У підсумку вишиванка заповнила собою все, а в «день вишиванки» країна стала нагадувати величезне село. Одягали вишиванки навіть на нещасних домашніх тварин, собак і кішок. Дійшло до того, що навіть в Одесі на пам’ятник Дюку Рішельє напнули величезну вишиванку.
Але найогидніше — це вышиваночный нацизм. Явище не нове, чесно кажучи, зараз, коли я бачу вишиванку, я відразу згадую браво марширують перед німецькими окупантами парубків та дівчат все в тих же вишиванках. І зараз українські нацисти надягають вишиванки на свої факельні марші.
Вишиванка не заслужила всього того, що з нею зробили. І я дуже хочу, щоб знову настали часи, коли вона буде сприйматися просто як національна одяг. Але боюся, що після всього того, що витворили «вишиванщики», для цього потрібно чимало часу.
Голос Мордора
