Чому Катерина ІІ переселила запорозьких козаків на Кубань

973


Стривожена частими бунтами козаків, Катерина II 14 серпня 1775 року опублікувала маніфест про ліквідацію Запорізької Січі. Цей емоційний вчинок імператриці згодом неодноразово обговорювалося вітчизняними істориками, які прийшли до висновку, що далекоглядна імператриця надійшла в тій ситуації абсолютно правильно.
Омелян Пугачов – як привід до репресій
З одного боку, козаки Запорізької Січі, яку збігалися волелюбні бійці з усієї Європи протягом кількох століть, справно охороняли кордони Росії від нападів кримських татар, турків і степових кочівників. Але в той же час вольниця, що панували в Запорізькій Січі, не давала впевненості в тому, що рано чи пізно козаки не перейдуть на бік ворогів Російської імперії. Найбільш сильно довіра була підірвана після виступу Омеляна Пугачова, підтримуваного Яицкими козаками і збирався переманити до своє військо козаків Запорізької Січі. Найнеприємніше, що бунт Пугачова стався у розпал чергової російсько-турецької війни, коли у Катерини II не було додаткових сил для війни на два фронти – проти зовнішнього і внутрішнього ворога. Навіть після того, як армія Олександра Суворова розгромила Пугачова, оголосив себе Петром III і вознамерившимся звільнити Івана Антоновича, перелякана масштабами бунту Катерина II не заспокоїлася. Імператриця вирішила на корені знищити всі паростки сепаратизму, який, на її думку, в першу чергу виходив від козаків Запорозької Січі.
І вашим і нашим
При цьому необхідно зазначити, що у Катерини II були всі підстави сумніватися у відданості козаків Запорізької Січі. Справа в тому, що ще Богдан Хмельницький фактично шантажував центральні влади країни, заявляючи, що якщо російські монархи не візьмуть Запорізьку Січ під своє заступництво, то він перейде на бік Османської імперії. Його син Юрій також не був надійним, займаючи завжди саме ту сторону, яка була вигідна козакам Запорозької Січі і йому особисто. Що говорити, якщо обласканий Петром I Іван Мазепа зрадив його, приєднавшись до шведів. Втім, у цьому не було нічого дивного, за великим рахунком Запорізька вольниця на протязі всього свого існування не визнавала ніякої центральну владу, будь то Росія, Туреччина чи річ Посполита. Вона переслідувала лише власні насущні інтереси. Враховуючи наведені факти, Запорізька Січ на півдні Російської імперії скоріше заважала політиці Катерини II, що обороняла південні рубежі країни. Та й вести торгівлю з цим некерованим озброєним людом було небезпечно і незручно. Каравани купців і государеві люди регулярно грабувалися козаками. У світлі вищесказаного поява маніфесту про скасування Запорізької Січі виглядає абсолютно логічним. Однак козаки вирішили спробувати щастя і звернулися за захистом до фаворита імператриці Григорію Потьомкіну, одночасно був новоросійським генерал-губернатором. Обдарувавши багатими подарунками впливового вельможу, вони нарекли його Грицьком Нечесой і вдарилися в загул. Але це не спрацювало. Коли Антон Головатий офіційно звернувся до Потьомкіну з пропозицією про збереження Запорізької Січі з умовою подальшого її реформування, той зло відповів: «Не можна вам залишатися; ви міцно розпустувалися».
Ліквідація або перейменування
Слова Потьомкіна підтвердила сама імператриця, яка, ліквідуючи Запорізьку Січ, перерахувала причини, що змусили її зробити це. Серед них значилися: грабежі, захоплення земель, самоуправство. Але головне, що поставила в докір козакам Катерина II, виявилося їх бажання скласти з себе область цілком незалежну під власним своїм несамовитим управлінням». Через майже чверть століття, розуміючи, що не можна залишати козаків жити на колишньому місці, Катерина II 30 червня 1792 року підписала указ про переселення їх на Кубань, в район сучасного міста Єйськ.