Знамените місто-привид Чорнобиль з кожним роком все більше зливається з навколишньою місцевістю. Природа невідступно відвойовує метр за метром. Але над радянським шахтарським селищем Піраміда, розташованим на полярному архіпелазі Шпіцберген, час не владний. Люди покинули його майже 20 років тому. Холод оберігає їх сліди від рослинності.
Селище в 1910 році заклали шведи, які отримали дозвіл на видобуток вугілля на архіпелазі. Своєю назвою він зобов’язаний формі найближчої гори. 17 років потому шахту викупив трест «Арктикуголь», і селище став радянським. У 1300 кілометрів від Північного полюса побудували житлові будинки, школу, театр, бібліотеку, Будинок культури, два кладовища (одне для людей, інше для кішок) і спорткомплекс з самим північним у світі опалювальним басейном.
Аж до розпаду СРСР в Піраміді проживало більше тисячі чоловік. У 90-ті грошей на утримання селища за полярним колом, ясна річ, не виявилося. Останні шахтарі повернулися на континент у березні 1998-го.
Є у цього місця і своя таємниця. Стопки кухонного посуду, постільна білизна, друкарські машинки, музичні інструменти і навіть дороге шахтарське обладнання — люди могли забрати ці речі з собою і згодом продати. Однак все це лежить на своїх місцях. Ніби робітники поспіхом покидали Піраміду.
У 2007 році поселення в деякому сенсі повернули до життя. «Арктикуголь» перетворив його на туристичне місце. Перефарбували стіни, оновили інтер’єр, організували в одній з будівель готель, побудували нову електростанцію. Пару років тому тут навіть музей з’явився.
До Піраміди можна дістатися на кораблі або мотосанях з Лонгйира, адміністративного центру норвезької провінції Свальбард. Гостей не надто багато, але час від часу у 30 чоловік, які круглий рік живуть у селищі, робота з’являється.
