Нещодавнє дослідження, опубліковане в журналі Science Advances, містить суворе попередження для ряду великих прибережних центрів уздовж Східного узбережжя та узбережжя Мексиканської затоки США. Дослідження показує, що значна кількість американських міст стикається з «похмурою реальністю»: високою ймовірністю екстремальної шкоди від повеней, яка може спустошити як населення, так і інфраструктуру.
Епіцентр ризику: Нью-Йорк і Новий Орлеан
Хоча вразливі багато прибережних районів, дослідження виділяє два міста, які стикаються з невідповідними загрозами, хоча й по-різному:
Нью-Йорк: стикається з найбільшим впливом на людей. Приблизно 4,4 мільйона осіб — близько 50% населення міста — і 47% його будівель зазнають високого ризику екстремальної шкоди під час великої повені.
* Новий Орлеан: стикається з найвищим відносним ризиком. Переважна більшість — 98% населення і 99% інфраструктури — класифікуються як екстремальні збитки, що знаходяться в зоні високого ризику.
Крім цих двох міст, дослідження виявило ще шість міст із значним рівнем ризику: Х’юстон, Майамі, Норфолк (Вірджинія), Чарльстон (Південна Кароліна), Джексонвілл (Флорида) та Мобіл (Алабама).
Чому ці міста вразливі
Небезпека викликана не одним фактором, а «ідеальним штормом» екологічних та урбаністичних характеристик. Дослідники виділили кілька ключових причин, що посилюють уразливість до повеней:
- Географія: Низька висота над рівнем моря і близькість до водойм, що ростуть.
- Міське проектування: Висока щільність населення, неадекватні дренажні системи та переважання водонепроникних поверхонь (таких як бетон), які перешкоджають вбиранню води.
- Кліматичні тренди: Підвищення рівня моря — згідно з прогнозами, до 2050 року вздовж узбережжя США він підніметься на величину до 1 фута (0,3 метра) — і зростаюча частота інтенсивних ураганів.
Як розраховувався ризик
Щоб вийти за межі простих припущень, дослідники використовували машинне навчання для аналізу історичних даних Федерального агентства з управління надзвичайними ситуаціями (FEMA). Вивчивши візуальні наслідки минулих катастроф, таких як урагани «Айзек» (2012) та «Ірма» (2017), команда спромоглася визначити «екстремальну шкоду від повені» як випадки повної руйнації об’єктів нерухомості.
Дослідники розробили «індекс ризику повені», зваживши 16 різних факторів, включаючи:
* Природні небезпеки: Висота над рівнем моря та відстань від води.
* Фактори схильності: Щільність населення.
** Соціально-економічна вразливість: ** Відсоток населення, що живе за межею бідності, що часто визначає здатність спільноти відновитися після катастрофи.
Заклик до подвійного підходу пом’якшення наслідків
Дослідження наголошує, що традиційної «сірої інфраструктури» — такої, як греблі, насипи та шлюзи, — вже недостатньо. Щоб забезпечити справжню стійкість, політики мають ухвалити двосторонній підхід:
1. Природні рішення
Автори виступають за «зелені» заходи, які працюють у гармонії з навколишнім середовищем, а не проти нього. Це включає в себе:
* Відновлення водно-болотних угідь та заплав річок, які слугуватимуть природними «губками».
* Заміну водонепроникного бетону на парковках на трав’яну плитку, щоб грунт міг вбирати дощову воду.
* Зв’язок природних дренажних систем безпосередньо з міськими системами (наприклад, водостоками), щоб ефективніше відводити воду від вулиць.
2. Більш грамотне міське планування
Дослідження показує, що нинішні моделі забудови можуть виявитися нестійкими. Автори закликають лідерів обмежити подальшу міську забудову в зонах високого ризику, щоб запобігти схильності ще більшої кількості людей та активів майбутнім катастрофам.
Висновок: У міру підвищення рівня моря та посилення екстремальних погодних умов виживання великих прибережних економік залежатиме від того, чи зможуть міста перейти від реактивного управління катастрофами до проактивного міського планування, інтегрованого з природою.
