років тому льотчик Зуєв викрав з СРСР до Туреччини Міг-29
30 років тому військовий льотчик Олександр Зуєв приспав товаришів по службі, викрав літак-винищувач Міг-29 і втік до Туреччини, щоб звідти перебратися в США. В наступні роки він написав книгу про свої пригоди, консультував американські ВПС, але розбився під час навчального польоту на радянському Як-52.
20 травня 1989 року відбувся один з найвідоміших пагонів з пізнього СРСР. Військовий льотчик 1-го класу капітан Олександр Зуєв викрав літак-винищувач Міг-29 з авіабази в грузинському Сенакі і полетів у турецький Трабзон, де попросив політичного притулку у США. На Заході демарш радянського офіцера намагалися представити як протест проти політики СРСР, однак насправді така версія, враховуючи бурхливу демократизацію радянського суспільства в епоху перебудови, оцінювалася досить скептично.
Вважається, що головним мотивом Зуєва послужили сімейні негаразди і проблеми особистого характеру. Правда, сам він згодом вийшла книзі, можливо, підігруючи американцям,
як підштовхнула його до втечі причини назвав розгін мітингу опозиції в Тбілісі 9 квітня.
Перебуваючи на службі в Грузії, Зуєв дійсно міг спостерігати за драматичними подіями, що називається, з першого ряду.
За сім років до викрадення Зуєв закінчив Армавірської вище військове авіаційне училище льотчиків, вже на самому початку кар’єри маючи репутацію кваліфікованого пілота-винищувача. У перші роки йому довіряли літати на Міг-23, але незабаром відправили на перепідготовку для управління більш досконалим Міг-29. У своїй книзі льотчик в 1992 році напише, що лише завдяки цьому уникнув відправлення в Афганістан. В реальності його 176-й винищувальний авіаполк ніколи не планували до участі в операції.
Зуєв мріяв вчитися в Школі льотчиків-випробувачів (ЙШЛИ) Мінавіапрому СРСР і, відповідно спогадами Героя Росії Олександра Гарнаєва, мав хороші шанси на вступ, бо значно перевершував за рівнем середньостатистичного льотчика ВПС.
«Він приїжджав в тоді ще не дуже відкритий місто Жуковський і навіть пожив тиждень в «общазі» Школи льотчиків-випробувачів. Там ми його детально консультували, допомагали підготуватися до вступу. Але на наступний, 1988 рік набору не було, і йому доводилося розраховувати лише на майбутній рік», — зазначав Гарнаєв.
Вже після скандалу в радянській і потім російській пресі активно муссировалось зловживання капітана алкоголем. Нібито, переживаючи невдачу зі ЙШЛИ, він міцно запив, посварився з змінила йому дружиною і завів коханку, внаслідок чого був відсторонений від польотів на три місяці «з-за низьких моральних якостей». Існують домисли про те, що таким способом недбайливому зятю намагався відплатити батько скривдженої дружини, високопоставлений офіцер ВВС.
Зуєв навіть подавав рапорт про звільнення за станом здоров’я, проте начальству вдалося умовити раптово прийшло в піку льотчика продовжити службу, сподіваючись на швидке подолання ним складного періоду. Мабуть, вмілим і здатним до подальшого професійного розвитку пілотом дорожили. Хоча майбутнє Зуєва все одно виглядав вельми туманним: крім алкоголізму у нього виявилися проблеми зі зором.
Як згадував товариш по службі і друг втікача Руслан Саламов, після того, як від Зуєва після чергового конфлікту пішла дружина, їм тимчасово довелося жити в одній квартирі – і Олександр нібито постійно цікавився у нього ситуацією на Заході.
«Сам по собі Зуєв вважався непоганим хлопцем, — зазначається в книзі військового льотчика Олега Смислова «Іуди в погонах. Вони зрадили присязі». – Кажуть, добре співав, грав на гітарі, брав участь у самодіяльності. Заважала йому тільки зарозумілість. Був і дамським угодником. За що, власне, і поплатився. Коли отримав відмову в 1988 році, то від горя, чи від неробства загуляв.
Ну а гарнізон, справа відоме, ніби села. Там на одному кінці сморкнешься, на іншому чути. Словом, у Олександра почалися проблеми з моральним виглядом. Пішли роз’яснювальні бесіди в політвідділі, з командирами і т. д. Але Зуєв не зупинявся».
До моменту здійснення свого плану капітан одружився вдруге – на тій самій коханці, яка заради нього кинула чоловіка. Правда, в останні дні перед польотом він жив один: молода поїхала народжувати до родичів на Україну. Дана обставина Зуєв вирішив використати з користю для справи». Оголосивши колегам про поповнення в сімействі (що насправді відбулося лише час), він запросив всіх відзначити радісну звістку. А оскільки на авіабазі панував сухий закон, Зуєв запропонував скуштувати торт власної випічки.
До святкової трапези він добре підготувався. Спочатку купив в аптеці снодійне, пояснивши фармацевта, що страждає безсонням, а потім рясно «начинив» їм свою куховарство. Скоро шлях до реалізації задуму був вільний: офіцери, які могли б йому перешкодити, заснули міцним сном. Зуєв ж за наказом заступника комполку якраз чергував по прийому і випуску літаків, що значно полегшувало завдання.
Перерізавши кабелі сигналізації та зв’язку, Зуєв попрямував до одного з літаків чергового ланки. На злітній смузі його чекало перше перешкоду. Вартовий-строковик відмовився пропускати капітана до літака, пославшись на положення статуту. Зуєв не став вступати в суперечки і вирішив дочекатися зміни наряду. Інший вартовий, який заступив на чергування, знав офіцера, а тому необачно підпустив його до себе.
Зуєв спробував вирвати автомат з рук вартового, але той чинив шалений опір. Зав’язалася бійка, під час якої пролунали постріли.
Обидва отримали по неопасному поранення. І все ж, незважаючи на прострелену руку, Зуєв зміг тимчасово нейтралізувати опонента, прибрав колодки, зірвав чохол з ліхтаря і забрався в кабіну, запустивши двигуни. Через кілька миттєвостей винищувач піднявся в повітря.
Метою уникнути погоні Зуєв намагався розстріляти залишилися на землі літаки, проте гармата не спрацювала: в поспіху капітан забув зняти блокування. Військовий борт взяв курс на Трабзон приблизно в 250 км від Сенакі. Політ зайняв всього кілька хвилин. Здивованим туркам після приземлення на аеродромі поранений Зуєв назвався американцем, сподіваючись на швидке прибуття співробітників консульства США.
Побоюючись ускладнення відносин з СРСР, Туреччина повернула Міг-29 вже на наступний день. А льотчика заочно засудили на батьківщині військовим трибуналом. Відкрили проти Зуєва судовий процес про викрадення літака і в Туреччині, де, втім, справа швидко спустили на гальмах: втікачеві, як він і сподівався, врахували політичні мотиви і виправдали. Американці забрали Зуєва до себе.
«Я був вражений звісткою: на турецький аеродром Трабзон зі стоянки чергового ланки на авіабазі ВПС поблизу грузинського міста Миха-Цхакая (колишня назва Сенакі. — «Газета.Ru») був викрадений винищувач Міг-29 з повним боєкомплектом, — зазначав льотчик Гарнаєв у своїй книзі «Аэроузел-2». — І ще через пару днів по телевізору оголосили: викрадач за прізвищем Зуєв — колишній льотчик цього полку, він поранений і знаходиться під захистом міжнародного Червоного Хреста. Незабаром йому було надано політичний притулок у США.
Природно, тоді я затремтів при думки про можливі наслідки для себе. Не чекаючи виклику, я «з’явився з повинною».
Але працівники КДБ, на щастя, виявилися не настільки дурні, щоб, почувши про все, взятися за мене. І коли я, багато пізніше описуваних тут подій, прочитав видану в 1992 році в США його автобіографічну книгу «Fulcrum» (це слово має подвійне значення: в буквальному перекладі з англійської воно означає «точка відліку», і їм же в НАТО прийнято жаргонно називати наш винищувач Міг-29), то був «зворушений» її передмовою. Зокрема, там говориться, що він навмисне змінив в тексті імена деяких своїх знайомих, не бажаючи завдати шкоди їхній кар’єрі. Мені ця міра його обережності (ну, спасибі за турботу…) тоді вже здалася зайвою».
У наступні роки Зуєв консультував ВПС США перед стартом операції «Буря в пустелі» і тестував радянську техніку в Сіетлі. За збігом обставин, саме вона і «помстилася» перебіжчикові: у 2001 році колишній радянський офіцер розбився в ході навчально-тренувального польоту на Як-52. Через місяць йому виповнилося б 40 років.
