Назад у майбутнє

67

Omega-Technologies

Навряд чи варто з висловлювань Ст. Зеленського або представників його команди намагатися зрозуміти, як нова влада змінить життя українського суспільства. Адже публічна політика давно вже перетворилася на шоу по моделі конкурсу краси. Так що виборці голосують не за програми, а за виглядають більш привабливими кандидатів. Всі це розуміють і тому нікому в голову не приходить ставитися до цього шоу серйозно – виборцям чекати виконання передвиборчих обіцянок, а політикам виконувати їх. Відповідно, все, що каже Зеленський, це виключно те, що, на його погляд, від нього хочуть почути громадяни. Тому поки що він тільки змінив жанр шоу – з гумористичного на політичний. А не вид діяльності.
Точно так само елементом публічної політики є образ влади, яка кудись веде країну. Це в чистому вигляді літературний образ владної діяльності, народжений біблійною історією блукання євреїв по пустелі у пошуках «землі обітованої». Реальний образ владної діяльності, це здійснення проектів модернізації, які змінюють суспільство – якісні в кращу сторону, неякісні в гіршу. Тому що суспільство за якою «стовпової дорозі цивілізації» не тупотить – тільки як змінюється.
Всю історію людства суспільство змінюється в результаті здійснення владних проектів – стратегічних світоглядних і тактичних політичних. Перший вид проектів реалізує світогляд правлячого класу – релігійне або ідеологічне. У цих проектах в організації суспільства втілюються уявлення світоглядних вчень про правильної конструкції інститутів управління і істинної етики правовій системі. В результаті слідом за зміною світоглядного вчення, його розвитком або втратою адекватності наявним умовам, суспільство розвивається чи деградує. Тоді як політичні проекти забезпечують досягнення ситуативних цілей правлячого класу.
Це означає, що найбільш інформативна точка огляду можливих напрямів зміни будь-якого суспільства, це реалізований владою проект. І перше питання, на який потрібно відповісти з цієї точки огляду, чий це проект реалізує чинна влада – українського правлячого класу або зовнішнього для країни суб’єкта. Якщо власного правлячого класу, то проект якої саме політичної сили в ньому? Якщо це проект зовнішнього суб’єкта, то кого саме? В результаті відповіді на ці питання дозволяють зрозуміти цілі проекту і, відповідно, прогнозувати як саме він змінить суспільство – в кращу або гіршу сторону.
Так останні п’ять років наведені олігархами до влади націоналісти здійснювали американський проект. Історія останніх десятиліть свідчить, що будь-який зовнішньополітичний проект США приносив його об’єкту тільки нещастя – розоряв і руйнував. Що стосується націоналістів, то вони завжди орієнтувалися на встановлення свого панування над усіма іншими народами. Причому діяли самими варварськими методами. Якби українські олігархи розуміли такі перспективи для країни, навряд чи вони стали б брати участь в американському проекті.
Катастрофічні для націоналістів підсумки президентських виборів в першу чергу продемонстрували наявність шансів, що Україна в результаті виборчих компаній отримає більш якісні президентську і парламентську влади – більш сумлінні і компетентні. Але перш ніж починати розглядати варіанти зміни українського суспільства, потрібно спочатку проаналізувати історію його діяльності влади – які проекти вона реалізовувала, як саме і з якими результатами. Щоб врахувати і помилки, і успіхи.
У 90-х роках українська влада здійснювала проект, який можна назвати проектом «ласкавого теляті». З одного боку, вона різними способами запевняла Захід у своїй антиросійської орієнтації, з іншого боку, шантажувала Росію загрозою переходу в стан Заходу. В результаті мала комфортні відносини з Заходом і отримувала якусь вигоду від Сходу. По суті, українська влада жила своїм розумом. Хоча для цього доводилося крутитися начебто флюгера.
З початку нульових США стали просувати в український правлячий клас свій власний проект «розвитку» країни. Якщо вихідним був проект «Україна-це не Росія», то американський можна назвати «Україна, це анти-Росія». У цьому проекті реалізовувалася фобія американського істеблішменту. Справа в тому, що з 60-х років ХХ століття наша країна була єдиною реальною загрозою існуванню Америки – була здатна в лічені хвилини її фізично знищити. У міру перебігу спостерігається вже півстоліття процесу деградації істеблішменту, це розуміння з часом перетворилося в його фобію. І з приходом в Білий дім Б. Клінтона, істеблішмент почав вирішувати завдання усунення ядерної загрози.
Спочатку реалізовувався проект розорення Росії – передбачав ліквідацію в результаті проведення ліберальних реформ більшої частини промислового потенціалу країни. Це мало б наслідком кардинальне зниження нашого ядерного потенціалу – без розвиненої промисловості він досить швидко опустився б до символічних масштабів. Саме провал цього плану є основним джерелом нинішньої антиросійської істерії істеблішменту – його знову охопив страх «радянської загрози».
Коли на початку нульових стало зрозуміло, що проект розорення Росії провалився, почав реалізовуватися український проект. Його ідеологом був З. Бжезинський, серйозно ставився до словами Бісмарка, що «могутність Росії може бути підірвано тільки відділенням від неї України». Тому проект повинен був вирішити завдання створення антиросійської України, як способу реалізувати думку Бісмарка. У підсумку перетворити Росію в третьеразрядную державу – велику, але дистрофичную.
Однак український план був спочатку неадекватний наявним умовам. Тому, що слова Бісмарка ставилися до умов XIX століття, в яких могутність країни визначалася обсягом наявних людських і економічних ресурсів. Тобто, яку за розміром армію вона могла утримувати. В сучасних умовах військова безпека країни визначається рівнем інтелекту нації і технологічним потенціалом економіки. В першу чергу збройовими, космічними і IT-технологіями. Тому залишиться Україна з Росією чи піде на Захід, ніяк на безпеку Америки не вплине.
До початку нульових істеблішмент вже остаточно втратив адекватність сучасним умовам – провали всіх без винятку зовнішньополітичних проектів США це наочно ілюструють. Не став винятком і проект антиросійської України. Українська влада то цього або не розуміла, чи то в інтересах зовнішнього суб’єкта робила вигляд, що не розуміє. Тому що саме інтелект нації і актуальний технологічний потенціал вона вже півтора десятиліття цілеспрямовано руйнує.
Перша спроба реалізації цього проекту провалилася – просунутий у президенти Ст. Ющенко не зміг суттєво змінити орієнтацію країни. Тому при наступному президентові, Ст. Януковича, українська влада моделі маятника знову повернулася до проекту «ласкавого теляті». США від свого проекту відмовлятися не збиралися і в кінці 2013 року перейшли до жорсткого варіанту його здійснення. Тобто, з опорою на адекватних йому політиків – крайніх націоналістів.
Товариство приймає проект, якщо він пропонує йому позитивний «образ майбутнього». І розчаровується в проекті, якщо надії на нього не виправдовуються. Точно також товариство розчаровується у владі, якщо бачить її неефективність. А тим більше, порочність – брехливість, корумпованість, несумлінність. Американський проект, безумовно порочне – недобросовісний. Тому в якості позитивного «образу майбутнього» проект пропонував міраж членства в Євросоюзі.
Сьогодні до українських громадян начебто дійшло, що їх примітивно розвели – ніякого «європейського майбутнього» у них немає. Плюс країна пережила цикл катастрофічного руйнування – рівень життя впав більше ніж у два рази, до найнижчого в Європі. Була втрачена половина залишався в 2013 році промислового потенціалу, країна позбулася значної частини території. Що стосується влади, то вона продемонструвала перш немислимі показники неефективність та корумпованість.
У підсумку результати п’яти років здійснення американського проекту призвели до розчарування суспільства і в проекті, і майданної влади. А це означає, що влада не тільки суттєво оновиться, але і за законом маятника перейде до реалізації протилежної за своїм орієнтирів проекту. Таким може бути тільки проросійський проект – орієнтований, як мінімум, на відновлення розірваних зв’язків, як максимум, на вступ у євразійський проект в статусі, аналогічному білоруському і казахському.
Тим більше, що до українського суспільства вже починає доходити розуміння, що в його нещастях останніх п’яти років винна в першу чергу Америка, у другу – націоналістична влада. Тоді як Росія, жителі Криму і Донбасу лише скористалися зробленими цією владою дурницями. По суті, справа житейська – якщо хто-то робить дурниці, хтось ними обов’язково скористається. Так що русофобія більшої частини українського суспільства досить скоро залишиться в минулому. Якась частина збережеться тільки в західній частині країни.
Українські олігархи теж зрозуміли, що Америка привела їх на «поле дурнів», де вони втратили половину своїх статків. І зберегти залишилися промислові активи вони зможуть тільки в одному варіанті – відновивши економічні відносини з Росією. В першу чергу отримавши вільний доступ на російський ринок. Тобто, організувавши вступ України в Митний союз. І так як Зеленського привели в президентське крісло саме олігархи, проект «повернення блудної дівчини» він і буде здійснювати. На додаток до свого президента на парламентських виборах олігархи сформують адекватну новим проектом Верховну Раду.
Тому вже зрозуміло, який саме проект в осяжному майбутньому найімовірніше буде здійснювати український правлячий клас. І ясно, що олігархічне співтовариство стане в ньому домінуючою політичною силою. Питання тільки в тому, як проект перетворює організацію українського суспільства? Це, зрозуміло, в першу чергу, залежить від того, чи зробили олігархи правильні висновки із результатів реалізації американського проекту.
Системних питань, по суті, два. Перший – буде створена парламентська республіка у формі політичного акціонерного товариства, в якому олігархи стануть мажоритарними акціонерами, або будуть формуватися повноцінні в ідеологічному плані політичні партії? Друге питання – чи буде Україна перетворена в природну для багатонаціональної країни федерацію чи залишиться унітарною поміщицьким маєтком верховної влади? І якщо стане федерацією, то який саме? По російській моделі формальної федерації областей або більш природною для країни боснійської моделі федерації трьох найбільших і при цьому істотно різних народів – галичан, українців і росіян? Відповіді на це питання і визначать долю України.
Найцікавіше, що американська виконавча влада вже поставила хрест на антиросійський проект. Що і продемонстрували президентські вибори. Адже саме адміністрація Трампа заблокувала спроби націоналістів фальсифікувати результати виборів. У підсумку допомогла олігархам відправити у відставку президента-націоналіста. При цьому цілком зрозуміло, чому Америка фактично поховала свій проект – Трампу нема чого продовжувати провалений проект «вашингтонського болота».
Має значення і те, що за Трампом варто частина істеблішменту, якій потрібні партнерські відносини з Росією. Справа в тому, що у своїй опублікованій перед смертю статті Бжезінський рекомендував американської влади зайнятися формуванням нового світового порядку – адекватного можливостям Америки. Причому здійснювати цей проект він пропонував спільно з Росією. Тому що як би вона йому не подобалася, він вважав, що більше здійснювати такий проект просто не з ким – лідери Євросоюзу, це вже давно колишні великі держави, причому вже звикли бути лише васалами.
Саме на ці рекомендації Бжезинського орієнтується стоїть за Трампом частина істеблішменту. Відповідно, Росія їй потрібна як повноцінного партнера для реалізації життєво важливого для Америки проекту. А це можливо тільки в разі відмови США від проекту «Україна, це анти-Росія». Тому сьогодні українська політична арена демонструє збіг інтересів українського суспільства та адміністрації США – обидві сторони мають намір поховати націоналістичний проект антиросійської України. А так як це збігається і з інтересами Росії, є всі шанси, що досить скоро українці будуть згадувати націоналістичну владу, як німці згадують нацистську – з болем і соромом.