Сьогодні вони необхідні для ідентифікації військовослужбовця — демонструють, до якого роду військ той належить і в якому складається званні. Спочатку солдати користувалися іншими відзнаками. Звичні нам погони з’явилися в Росії пізніше, в XVII столітті.
До цього моменту альтернативою погонів виступали нашивки на головних уборах. Але в бою їх часто втрачали, з-за чого було складно зрозуміти, до якого роду військ належав убитий або поранений.
Тому на плечовий ремінь від сумки з боєприпасами стали кріпити додаткову нашивку — вона і стала прообразом погона.
Вперше такі знаки з’явилися у військових з Голландії. В нашій армії погони стали носити в часи Петра Першого. Вони представляли собою короткий шнурок на лівому плечі – його фіксували за допомогою гудзики, пришитою до коміра гімнастерки. Під нього солдатів продевал ремінь патронного сумки, щоб краще закріпити її.
Погон з суто функціонального елемента перетворився на знак відмінності в 1732 році, коли їх стали носити на лівому плечі офіцери. Вищі військові чини красувалися з золотими або срібними шнурами, нижні чини – з шнурами з гарусу. Погони були більше схожі на еполети.
Трохи пізніше вони набули плоску форму з різною товщиною і кількістю пасом. Далі погони стали відрізнятися за кольором (залежно від роду військ), кількості (один або два на плечах), додатковим емблем, наявності личок і т. д.
У сучасній російській армії їхній зовнішній вигляд залежить від декількох критеріїв:
— колір погона – вказує рід військ і призначення форми: повсякденна, польова або парадна;
— колір смужок – вказує рід військ;
— звання – у кожній класифікації є свої правила розташування зірок, смужок, личок.
На сьогодні роль піку російської військової ієрархії виконує людина, у якого немає військового звання як такого – це президент країни. Він займає посаду Верховного головнокомандувача, якому підпорядковуються всі вищі армійські чини.
