У кожної групи є свої злети і падіння. Або платинові диски, і ревучі стадіони, або – чехарда в складі, напівпорожні зали і понуро пылящиеся на магазинних полицях пластинки. До 1981 році для групи Uriah Heep якраз настав другий варіант – після низки все більш «провальних» в комерційному плані альбомів, після незрозумілого ніким “Conquest”, групу покинув, махнувши на все рукою, їх основний автор – Кен Хенслі. А далі все посипалося, як лавина… Незабаром за ним пішли вокаліст Джон Зламаний, недовго протримався новий клавішник Грег Дечерт і також недовго грав барабанщик Кріс Слейд… Гітарист Мік Бокс і басист Тревор Болдер відправилися на переговори до Девіда Байрона, їх прославленому вокалісту, сподіваючись повернути його в групу, але той навідріз відмовився… Болдер подумав, і, побачивши такі справи, пішов у «Wishbone Ash». Не, ну а че, жити якось треба… Коротше, від легендарної групи залишився один тільки Мік Бокс…
До чого це я так докладно викладаю? Так щоб наочно показати, що у «Хипов» до початку 80-х було тільки два варіанти – або піти зі сцени разом з епохою «золотого харда», або як-то змінюватися, причому кардинально… Слава богу, вони вибрали друге – от за це поважаю, реально. Дуже мало хто на це здатні, суджу з власного життєвого досвіду.
Коротше, Мік Бокс залишився один. Як випливає з горя пробухавшись ( за його власним визнанням) в один прекрасний ранок він вирішив, що відчай – це воістину гріх, і що групу все-таки можна воскресити. Опохмелившись і поголившись Бокс відразу почав діяти. Першим ділом він зателефонував колишньому ударнику Чи Керслейку, який раніше був вижити з групи і з горя подався до Оззі Осборну. Оззі мимоволі полегшив Боксу завдання – дізнавшись про таємні переговори, він тут же звільнив Керслейка і примкнув до нього басиста Боба Дэйсли, який теж поглядав на бік… Останніми до групи прибилися клавішник Джон Сінклер і вокаліст Піт Гоулби, якого роком раніше «прокотили» на прослуховуванні в Uriah Heep… загалом, новий склад групи сформувався. Треба було приступати до запису нового альбому. Нового – в широкому сенсі цього слова.
Отже, «Abominog», 1982. Що маємо? По-перше, змінилося звучання. Це помітно одразу, з першої пісні. На зміну “повітряно-легкому” і доброму хард-року, і пісням про чарівників, прийшов жорсткий гітарний саунд, цілком у дусі зароджується «хеві метал». Синтезатор замість електрооргана. Ну, тут кому що, по мені – синтезатор звучить цілком доречно і ненав’язливо.
Вокал. Може, голос у Піта Гоулби не найсильніший, але все ж самобутній, і співає він досить емоційно. До речі, зараз подумав… численні хорові вставки в альбомі – це допомога співакові? Хоча, на мій погляд, він і так непогано справляється, і «подпевок» могло б бути і менше:)
Пісні. Ну, відразу відчувається, що хлопці поспішали. Нових пісень всього 5, інше – кавери, переспівані в новому звучанні… Не скажу, що на альбомі немає «прохідних речей», знову-таки в силу тієї самої поспіху, напевно. Що можу відзначити? «Too Scared to Run» – ураганний бойовик, відкриває альбом.
Потужність, який у «Хипов» раніше не помічалося! Потім – «Chasing Shadows», ефектні синтезатори, і потужний хор – ось тут він звучить цілком доречно і кайфово. Потім “Sell Your Soul” – це з розряду енергійних «рок-гімнів», як мені здається. Соло на ударниках тут вище усіляких похвал. “On The Rebound” – її в коментарях відзначали, як практично танцювальну – так воно і є:) Чіпляє на довго! Втім, «розповідати» музику – справа невдячна, її треба слухати.
Що можу сказати у висновку про альбом? Старі шанувальники, в своїй більшості, його не прийняли. Згоден, що “Хипы” асоціюються саме з Хенслі – головним творцем всіх хітів і Байроном – одним з найкращих вокалістів хард-року. Один чоловік, великий шанувальник «Юрай Хіп» з сумом сказав: «Я слухав в молодості “Look At Yourself”, і тому ось таких «Хипов» мій організм просто не приймає». Напевно, він по-своєму правий, але на дворі вже були 80-ті, до чого озиратися назад? Вперед, вперед, все найцікавіше тільки починається! Так думали ми, 14-15 річні підлітки:) . Не дивлячись ні на що – цей альбом має своє місце в рок-музиці.
І в комерційному плані був успішнішим за попередні, і в чартах запустили, але головне – це ще один доказ, що зневірятися і опускати руки ніколи не треба. Завжди знайдеться спосіб зробити новий крок – вперед і вгору.
