«Я полізу на ніж за російське слово»

154


Володимир Іванович Даль (1801-1872 рр..) – російський письменник, етнограф і лексикограф, збирач фольклору, військовий лікар.
Мова творить народ – це думка лінгвістів безперечно. Але є сенс внести доповнення. А час? Хіба сам час не змушує народ вносити в мову зміни? Хіба не час визначає, чи приживеться те чи інше слово або фігура мови? Хіба не з плином часу якесь слово набуває своє остаточне значення?
«Хлопцями» раніше називали солдатів. Царські накази починалися зі звернення «Хлопці!». Потім слово перейшло в жаргон. «Хлопцями» стали кликати мазуриків (шахраїв) з Сінної площі. Сьогодні так називають і дітей, і солдат, і просто молодих людей. І це багатозначне значення, швидше за все, остаточне.
В одному з листів Пушкіна князю Вяземському можна прочитати його жартівливу прохання: «Не пиши мені добрих критик». Дивно, правда? А сьогодні слово «критика» вживається тільки в однині.
Вибагливий князь Вяземський вважав, що російська мова може обійтися без таких новинок, як «пацієнт», «метаморфоза», «індивід», «популярність», «ера», «етюд». Навіть такі слова, як «бездарність» і «талановитий» здавалися йому нікуди не придатними.
Вяземський був проти і слова «фонтан», вважаючи що «водомет» більше підходить для російської мови. Уявіть заголовок відомого вірша Пушкіна не «Бахчисарайський фонтан», а «Бахчисарайський водомет».
Те, що перший наш тлумачний словник склав, витративши на це 53 роки, осіб неросійського походження, теж про щось говорить… «Я полізу на ніж… за російське слово!» – писав Володимир Даль. Був привід?
Щось відбувалося з російською мовою вже в той час. Не випадково ж Володимир Іванович (Иоганнович) писав: «Прийшла пора дорожче народною мовою… Російської мови належить одне з двох: або испошлеть донезмоги, або, образумясь, звернути на інший шлях».
Що він мав на увазі під «испошлением»? Важко сказати, тому що ми навіть приблизно не можемо уявити, якою була вульгарність в той час. Звичайно, навіть близько не така, як сьогодні.
Швидше за все, вульгарністю в уявленні Даля була безглуздість в побудові усній і особливо, як не дивно, письмовій промови. Ну, так її і сьогодні вистачає.
Словник Даля друкувався частинами в журналах. Кожну чергову публікацію публіка чекала з нетерпінням, читаючи з не меншим інтересом, ніж новомодний французький роман.
«Кімната російської культурної людини – це стіл, стілець і Даль», – говорили потім ціле століття.